Печера ідей

Філософ підійшов до вивищення й піднявся сходами. Його кроки загримотіли по брудних дошках помосту. Він наблизився до скульптури й поглянув на неї збоку.

Згорбившись над столом і обклавшись сувоями папірусу, чоловік із мармуру тримав великим і вказівним пальцями тонке перо. «Що це за одяг на ньому?» — замислився Діагор. Якийсь дуже приталений плащ… Либонь, чужоземне вбрання. Філософ придивився до нагнутої потилиці, до бездоганно вирізьблених — він мусив це визнати — випнутих шийних хребців, до густих пелехів волосся по обидва боки голови, до вух із недоречно товстими мочками…

Обличчя ще не було видно: голова чоловіка була надто похилена. Діагор і собі трохи нахилився й побачив виразні передчасні залисини на скронях. Водночас він не міг не замилуватися руками, худими, помережаними венами; права тримала стрижень пера, а ліва лежала долонею вниз, притримуючи пергамент, на якому чоловік писав; на середньому пальці був масивний перстень-печатка з викарбуваним на ньому знаком кола. Біля лівиці лежав розгорнутий сувій папірусу — вочевидь, оригінал. Чоловік записував переклад на пергаменті, й на ньому навіть можна було розібрати літери, вирізьблені надзвичайно ретельно і майстерно! Зацікавлений, Діагор зазирнув через плече чоловікові й прочитав слова, які той буцімто щойно «переклав». Він не зрозумів їхнього змісту. Написано було:

«Він не зрозумів їхнього змісту. Написано було».

Але Діагор і далі не бачив обличчя статуї. Він нахилився ще трохи й подиви…*

__________

^{* Я більше не можу. Мені трусяться руки.}