Печера ідей

^{* Я міг би допомогти тобі, Геракле, але як розказати тобі все те, що відомо мені? Звідки тобі знати, попри всю твою кмітливість, що це вказівка не для тебе, а для мене, для читача ейдетичного твору, у якому ти сам, персонаж оповіді, — лише ще одна вказівка? Тепер я знаю, що твоя присутність у творі — теж ейдетична! Наче ту лілію, яку загадковий убивця вклав у руку своїй жертві, автор помістив тебе сюди, щоб виразніше передати читачеві ідею Гераклових подвигів, одну з провідних ниток книжки. Отож, Гераклові подвиги, «дівчина з лілією» (що благає про «допомогу» й «застерігає» від «небезпеки») і «Перекладач» — усі згадані в останніх абзацах — наразі утворюють три головні ейдетичні образи. Що ж вони можуть значити?}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Голос у темряві запитав:

— Хто тут?*

__________

^{* Я перериваю переклад, але пишу далі: хай що зі мною станеться, принаймні так я лишу свідчення про це. Якщо коротко: до мого будинку хтось удерся. Зараз оповім, що цьому передувало (пишу нашвидкуруч, можливо, трохи плутано). Надворі ніч, і я збирався братися за переклад останньої частини цього розділу, аж раптом почув якийсь шум, тихий, однак незвичний у моїй порожній оселі. Я не надав цьому значення й почав перекладати. Я написав два речення, коли це знову почув якісь повторювані ритмічні звуки, схожі на чиїсь кроки. Моїм першим поривом було перевірити передпокій і кухню, бо шум долинав звідти, але тоді я подумав, що треба записати все, що відбувається, бо…}

^{Знову ці звуки!}

^{Я щойно оглянув будинок: нема нікого, нічого незвичного я не помітив. Не думаю, що мене намагалися пограбувати. Вхідні двері замкнені й непошкоджені. Щоправда, двері з кухні, що виходять на заднє подвір’я, були відчинені, але я сам міг лишити їх так, не пам’ятаю. Натомість я певен, що перевірив кожен закуток. У темряві (я не хотів показувати моєму непроханому гостю, де я, і тому не запалював світла) я невиразно бачив лише звичні обриси меблів. Я зазирнув до передпокою і до кухні, до бібліотеки і до спальні. Кілька разів запитав:}

^{— Хто тут?}