Зненацька Монталове обличчя кривиться у гримасі безглуздої люті.
— Йолопе! Ти досі не зрозумів?.. Єлена… Елій… ти… я…
Ошелешений і розлючений, я кидаюся на Монтала. Я хочу вдарити його й утекти, але натомість зриваю з нього обличчя. Його обличчя — це ще одна маска. Але під нею немає нічого — сама лише темрява. Його порожній одяг падає додолу. Стіл, за яким я працював, щезає. Щезають і лежак зі стільцем. Відтак розчиняються стіни камери. Я поринаю в пітьму.
— Чому?.. Чому?.. Чому?.. — запитую я.
Місця, призначеного на мої слова, стає дедалі менше. Я опиняюся поза текстом, як і мої примітки.
Автор вирішує закінчити мене тут.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Епілог
Я з трепетом відриваю перо від папірусу, написавши останні слова мого твору. Не уявляю, що скаже про нього Платон, який так само нетерпляче, як і я, чекав, коли я нарешті закінчу. Може, читаючи якісь сторінки, він розтягне своє ясне обличчя в легкому усміху. Читаючи інші, — я напевне це знаю — насупить чоло. Можливо, він скаже мені (я немовби чую його стриманий голос): «Дивний витвір, Філотексте; насамперед цей спарований розвиток подій: з одного боку, розслідування Геракла та Діагора, а з іншого — цей цікавий персонаж, Перекладач (ти навіть не даєш йому імені), який живе в уявному майбутньому, занотовує у примітках свої думки, спілкується з іншими персонажами і якого врешті ув’язнює божевільний Монтал… Сумна його доля, бо ж не знає, що він — така сама вигадана постать, як і герої твору, який він перекладає!» — «Але ж багато слів, які ти вклав у вуста твого навчителя Сократа, — теж вигадані, — відкажу я Платонові. І додам: — То чия доля гірша? Мого перекладача, який ніколи не існував, окрім як у творі, чи твого Сократа, який існував насправді, але перетворився в таку саму літературну постать, як мій герой? Гадаю, краще засудити вигадану істоту на реальність, ніж реальну — на вигадку».
Знаючи Платона добре, маю підозру, що хмуритиме чоло він частіше, ніж усміхатиметься.
Одначе я не хвилююся за нього: Платон — це не та людина, яку легко чимось вразити. У захваті він споглядає цей невловний світ, сповнений миру й краси, гармонії і писаних слів, — країну Ідей, яку він пропонує своїм учням. В Академії вони живуть не в реальному світі, а лише в тому, який існує у Платоновій голові. Учителі й учні — це «перекладачі», замкнені кожен у своїй «печері», віддані пошуку самої Ідеї. Я хотів трохи пожартувати над ними (даруйте, коли що не так — я не мав на меті лихого), розворушити їх і, здійнявши голос (поета, не філософа), вигукнути: «Покиньте шукати приховані ідеї, головні ключі та остаточні сенси! Покиньте читати й
КІНЕЦЬ «ПЕЧЕРИ ІДЕЙ»,
ТВОРУ, ЩО ЙОГО НАПИСАВ ФІЛОТЕКСТ ХЕРСОНЕСЬКИЙ
У РОЦІ АРХОНТА АРХІНІДА,
СИВІЛИ ДЕМЕТРІАТИ Й ЕФОРА АРХЕЛАЯ.
Інформація видавця
Сомоса Хосе Карлос
С 61 Печера ідей / Хосе Карлос Сомоса ; пер. з ісп. Олег Лесько. — Львів : Видавництво «Апріорі», 2023. — 312 с.
ISBN 978-617-629-798-7
УДК 821.134.2-31
Літературно-художнє видання
Хосе Карлос Сомоса
ПЕЧЕРА ІДЕЙ
Переклав з іспанської
Видавець
Головний редактор
Літературний редактор
Обкладинка
Верстка
Керівник проекту
Формат 60x90/16.
Гарнітура Constantia.
Умовн. друк. арк. 19,5.
Папір офсетний. Друк офсетний.
Наклад 1000 прим. Зам. № ЗК-005678.
ПП «Видавництво «Апріорі»
79010, м. Львів, вул. Сковороди, 4/1
Тел./факс (032) 235-62-18
Моб. 067-314-05-10
Для листування: 79000, м. Львів, а/с 242