— Це одна з тих речей, синку, які Філотекст задумав довести своїм твором: світ, який ти описуєш… світ, у якому ми живемо… наш світ…
Я пильно дивлюся на Монтала. Здається, він говорить серйозно, хоч і всміхається.
— Тепер я бачу, що ти справді геть божевільний! — кажу я йому.
— Ні, синку. Пригадай лишень.
Раптом усмішка його стає добротливою, так, наче ми ділимо з ним одне спільне горе. Він каже:
— Пам’ятаєш, як у сьомому розділі Філотекст побився об заклад із Платоном?
— Авжеж. Платон стверджував, що неможливо написати книжку, яка б містила всі п’ять ступенів пізнання. Але Філотекст засумнівався в цьому…
— Саме так. Отож: «Печера ідей» — це результат їхньої суперечки. Завдання видавалося Філотекстові вкрай складним: як написати твір з усіма п’ятьма платонівськими ступенями пізнання?.. Якщо пригадуєш, перші два — прості: це ім’я, тобто назва речі, і визначення — наші слова, які стосуються цієї речі. Обидва вони є в будь-якому звичайному тексті. Але третій ступінь, образ, уже становив проблему: як створити образи, що не були би простими визначеннями, як надати форми істотам і речам поза писаним словом? Тоді Філотекст вигадав ейдезис…
— Що? — не ймучи віри, перебиваю його. — «Вигадав»?
Монтал киває із серйозним виразом.
— Ейдезис — це Філотекстів винахід. Завдяки йому образи стали вільними, незалежними… більше не зв’язаними тим, що написано, — тепер їх обмежувала тільки уява читача… Якийсь розділ, наприклад, міг приховувати образ лева або дівчини з лілією!..
Я усміхаюся, слухаючи його нісенітниці.
— Тобі не гірше за мене відомо, що ейдезис — це художній засіб, який застосовували деякі грецькі письменники…