Печера ідей

^{— Що «Печера ідей» у тій формі, у якій вона нам відома, — це фальшивий твір. Тепер я розумію, чому ніхто нічого не чув про неї… Ми маємо тільки Монталову редакцію, навіть не первопис. Водночас книжку написано, маючи на думці працю майбутнього перекладача, адже текст виповнений хитрощами й пастками, які міг розставити тільки інший перекладач такого самого або більшого хисту… Єдине пояснення, яке спадає мені на думку… це Монтал написав «Печеру ідей»!}

^{Маска нічого не відповіла. Я невблаганно мовив далі:}

^{— Первопис «Печери» не зник: Монталова редакція і є первопис!}

^{— Навіщо Монталові писати щось таке? — безпристрасним тоном запитав тюремник.}

^{— Бо він збожеволів, — відказав я. — Монтал був одержимий ейдетичними книжками: він гадав, що за їхньою допомогою можна довести платонівську теорію ідей і таким чином продемонструвати, що наш світ, життя та увесь всесвіт — раціональні й справедливі. Але йому це не вдалося. Тоді, збожеволівши, він сам написав ейдетичний твір, скориставшись своїм бездоганним знанням грецької мови та ейдезису. Твір, що мав бути призначений для його колег-перекладачів. Він немовби промовляв: «Дивіться! Ідеї існують! Вони тут! Ну ж бо, знайдіть лишень головний ключ!..»}

^{— Але Монтал не знав, у чому полягає головний ключ, — відказав тюремник. — Я замкнув його тут…}

^{Я пильно глянув у чорні отвори маски й промовив:}

^{— Годі вже брехати, Монтале…}

^{Навіть Геракл Понтор не сказав би краще!}

^{— Хай там як, — вів я далі, поки він мовчав, — ти діяв розумно. Імовірно, ти облаштував свою смерть, використавши якогось волоцюгу… Я волію думати, що ти знайшов його мертвим і передягнув у власне пошматоване вбрання, застосувавши ту саму хитрість, яку вигадав для вбивства Евнея… Опісля, офіційно «мертвий», ти почав діяти в тіні… Написав цей твір, маючи на думці його майбутній переклад. Потім, довідавшись, що переклад доручено мені, став за мною стежити. Додав кілька фальшивих сторінок, щоб заплутати мене, змусити запалитися одержимістю до цього тексту, бо ж, як ти сам казав, «ми не можемо бути одержимими чимось, не почуваючись водночас частиною цього». Урешті-решт ти викрав мене і ув’язнив тут… Може, це підвал у твоєму будинку… може, сховок, у якому ти мешкаєш відтоді, як інсценував власну смерть… Чого ти хочеш від мене? Та того самого, чого хотів завжди: довести існування Ідей! Якщо мені вдасться віднайти у твоїй книжці образи, які ти приховав, це означатиме, що ідеї існують незалежно від того, хто про них думає, хіба не так?}