НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Ну, це ми швидко з’ясуємо,— сказав Оскар і завернув за ріг.

Джо помчав, як заєць, через вулицю і залізничні колії до крамничок і провулків Китайського кварталу.

Оскару довелося зняти рукавичку і розстібнути куртку, щоб витягти пістолет. Він спробував вистрілити з льоту, але промазав.

Джо побіг зиґзаґами. Він відірвався вже кроків на п’ятдесят і наближався до проходу між двома будівлями.

Оскар підійшов до телефонного стовпа на краю тротуару, обіперся об нього ліктем, обхопив лівою рукою зап’ясток правої і прицілився у вхід до маленького провулочка. Він вистрелив, щойно Джо потрапив у приціл.

Джо плюхнувся долілиць і пробуксував цілий фут.

Оскар зайшов зателефонувати до більярдної, яку тримав один філіппінець, і коли звідти вийшов, біля тіла вже зібралася чимала юрба.

Розділ 51

1

У 1903 році на виборах шерифа Горейс Квін переміг містера Р. Кіфа. Він мав добру підготовку як головний заступник шерифа. Більшість виборців зміркувала, що коли Квін виконує майже всю роботу, чому б йому не стати шерифом і за посадою. Шериф Квін перебував на цій посаді до 1919 року. Він так довго служив шерифом, що для всіх нас, хто зростав у окрузі Монтерей, слова «шериф» і «Квін» органічно поєднувалися. Ми й уявити не могли якогось іншого шерифа. Квін постарів на цій посаді. Він кульгав від якогось давнього поранення. Ми знали, що він безстрашний, бо брав участь у численних перестрілках; окрім того, він і зовні був справжній шериф,— щоправда, інших ми й не бачили. Обличчя він мав широке і рум’яне, білі вуса мали форму крутих рогів. Був він широкоплечий, і у своєму немолодому вже віці виробив у собі ввічливість, яка лише додавала йому авторитету. Носив він красивий фетровий капелюх-стетсон і твідову куртку з ременем. У пізніші роки до цього додався револьвер у кобурі під пахвою. Стара кобура на ремені сильно тиснула йому на живіт. Він знав свій округ у 1903 році, а у 1917 знав його ще краще і чудово його контролював. Шериф Квін був цілою інституцією, такою ж невіддільною частиною Салінас-Веллі, як і гори.

Усі ці роки, відтоді як у Адама стріляли, шериф Квін приглядав за Кейт. Коли померла Фей, він інтуїтивно відчув, що Кейт приклала до цього руку, але знав, що не має шансу її звинуватити, а мудрий шериф не стане розбивати собі лоба через неможливу річ. Урешті-решт вони були всього лише дві повії.

У наступні роки Кейт вела з ним чесну гру, і поступово він відчув до неї деяку повагу. Оскільки ці заклади так чи інакше існували, нехай уже ними керують відповідальні люди. Час до часу Кейт упізнавала когось, хто був у розшуку, і сповіщала про нього. Вона управляла закладом, де ніколи не виникало проблем. Шериф Квін і Кейт ладнали одне з одним.

У суботу після Дня подяки, близько полудня, шериф Квін переглядав папери, знайдені в кишенях Джо Валері. Куля тридцять восьмого калібру вирвала шматок серця Джо і сплющилася об його ребра, залишивши дірку завбільшки з кулак. Цупкі коричневі конверти злиплися від почорнілої крові. Шериф зволожив конверти мокрим носовичком, щоб роз’єднати їх. Прочитав заповіт, який було згорнуто, тож кров замазала тільки зворотній бік. Відклав заповіт і розглянув світлини в конвертах. І глибоко зітхнув.

Кожен конверт містив честь і спокій котрогось чоловіка. Вправно використані, ці світлини могли би призвести до півдюжини самогубств. Тіло Кейт уже лежало на столі патологоанатома, по венах її розтікався формалін, а шлунок лежав у скляній колбі в кабінеті коронера.

Переглянувши всі світлини, шериф набрав телефонний номер. Сказав у слухавку:

— Можете зайти до мене? Відкладіть обід, добре? Так, я вважаю, що це важливо. Чекаю.

За кілька хвилин, коли безіменний чоловік стояв біля його робочого столу в кабінеті, що розміщувався у старій окружній в’язниці з червоної цегли поза будівлею суду, шериф Квін показав йому заповіт.

— Як адвокат, ви б сказали, що це має силу?

Відвідувач прочитав ті два рядки і глибоко вдихнув через ніс.

— Це ота, на яку я думаю?

— Вона.

— Отже, якщо її звали Кетрін Траск і це її почерк, якщо Арон Траск її син, цей заповіт цілковито годящий.

Квін підчепив пальцем кінчики своїх гарних густих вусів.

— Ви її знали, правда?

— Я не сказав би — знав її. Знав про неї.

Квін поставив лікті на стіл і нахилився вперед.

— Сядьте, я хочу з вами поговорити.

Відвідувач присунув стілець. Пальці його смикали ґудзик на пальто.

— Кейт шантажувала вас? — спитав шериф.

— Звісно, ні. З якого такого дива?

— Я вас питаю як друг. Ви знаєте, вона померла. Мені можете сказати.

— Не знаю, про що ви говорите,— ніхто мене не шантажує.

Квін витяг з конверта світлину, повернув її, як гральну карту, і підштовхнув до відвідувача.

Той поправив окуляри і засопів.

— Господи Ісусе,— стиха промовив він.

— Ви не знали, що вона це мала?

— Та ні, якраз дуже добре знав. Вона мене повідомила. Заради Бога, Горейсе,— що ви збираєтеся з цим робити?

Квін забрав світлину з його рук.

— Горейсе, що ви збираєтеся з цим робити?

— Спалю,— шериф провів великим пальцем по краях пачки конвертів.— Це пекельна пачка. Може знищити весь наш округ.