НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Він дав сам собі обачливу пораду: «Нічого не починай! Сиди собі тихо й уважно придивляйся та дослуховуйся». Дівчата в закладі знали: щось трапилося, але кожна з них розповідала іншу історію, нічого не збігалося, ці мені курячі мізки!

Кейт не міркувала. Вона просто дрейфувала серед вражень, як дрейфує увечері кажан, перш ніж кинутися на свою жертву. Вона бачила обличчя білявого вродливого юнака, його очі, нестямні від потрясіння. Вона чула його огидні слова, звернені не стільки до неї, скільки до самого себе. І вона бачила його смаглявого брата, який стояв у дверях і реготав.

Кейт теж засміялася — найшвидший і найкращий самозахист. Що зробить її син? Що він зробив, коли тихо пішов звідси?

Вона думала про очі Кела, сповнені якоїсь інертної, завершеної ненависті, які вдивлялися в неї, коли він неквапно зачиняв по собі двері.

Навіщо він привів сюди брата? Чого він хотів? Чого домагався? Якби вона знала, вона дала б собі раду. Але вона не знала.

Біль знову заповз у її руки, і додалося ще одне місце. Страшенно боліло праве стегно, коли вона рухалась. Отже, подумала вона, біль просуватиметься до центру, і рано чи пізно всі болі зустрінуться там і зіб’ються у міцний вузол, як щури.

Всупереч даній самому собі пораді Джо не дав їй спокою. Він приніс їй до дверей чайник чаю. Легенько постукав, прочинив двері й увійшов. Наскільки він бачив, вона так і не поворухнулася.

— Я вам чаю приніс, мем.

— Постав на стіл,— наказала вона і за мить додала: — Дякую, Джо.

— Ви недобре почуваєтеся, мем?

— Біль повернувся. Оті ліки мене ошукали.

— Чи можу я допомогти?

Кейт підняла руки.

— Відріж їх по зап’ястки,— скривилася вона, бо від цього жесту біль посилився.— Почуваєшся безнадійною,— поскаржилася вона.

Ніколи раніше не чув Джо в її тоні ноток слабкості, й інтуїція підказала, що час розпочинати.

— Мабуть, ви не хочете, щоб я вас турбував,— заговорив він,— але маю дещо про оту особу.

Крихітна пауза перед її відповіддю підказала йому, що Кейт напружилася.

— Про яку особу? — спитала вона лагідно.

— Оту дамочку, мем.

— А! ти про Етель!

— Так, мем.

— Мені вже набридає Етель. То що там знову?

— Розповім, як воно сталося. Я нічого не можу второпати. Був я у сигарній крамниці Келлога, і тут до мене підходить якийсь тип і каже: «Ти Джо?», а я кажу: «Звідки ти знаєш?», а він: «Ти декого шукав», а я йому: «Розказуй». Ніколи того фрукта раніше не бачив. Тут він мені й говорить: «Ота баба сказала, що хоче з тобою побалакати». А я йому кажу: «Так чому ж не балакає?» А він на мене так довго подивився і каже: «Може, ти забув, щó сказав суддя?» Гадаю, він мав на увазі її повернення,— Джо подивився на обличчя Кейт, застигле й бліде, з очима, що дивилися поперед себе.

— А потім він попросив у тебе грошей? — спитала Кейт.

— Ні, мем. Не просив. Щось сказав, тільки не знаю, до чого. Каже: «Тобі щось говорить ім’я Фей?» — «Нічого»,— відповідаю. Він каже: «Може, тобі краще з нею побалакати».— «Може й так»,— кажу я і виходжу. Якась нісенітниця, мем. Вирішив, що краще спитати у вас.

— А тобі щось говорить ім’я Фей?

— Анічогісінько.

Голос її став дуже ніжним.

— Невже ти ніколи не чув, що Фей була хазяйкою цього закладу?

Джо немов ударили з усієї сили в живіт. Дурень несосвітенний! Не міг тримати язик за зубами! Думки гарячково стрибали в голові.

— А, згадав,— дійсно, щось нібито чув,— тільки мені здавалося, що її звали Фейт.

Раптова тривога пішла на користь Кейт. Вона витіснила ясноволосу голову і біль. У неї з’явилася справа. Вона прийняла виклик мало не з задоволенням.

Вона стиха засміялася.

— Фейт58,— повторила собі під ніс.— Налий мені чаю, Джо.

Кейт, здавалося, не помітила, що у нього затремтіла рука і що носик чайника брязнув об краєчок чашки. Вона не подивилася на нього, навіть коли він поставив чашку перед нею і одразу відійшов, щоб не потрапити у поле її зору. Джо трусило від страху.

Кейт заговорила благальним голосом:

— Джо, як по-твоєму, ти зумів би мені допомогти? Якби я дала тобі десять тисяч доларів, ти зміг все залагодити?

Вона вичекала якусь секунду, а потім розвернулася і глянула йому просто в очі.

Очі в нього зволожилися. Вона помітила, що він облизує губи. Від її неочікуваного руху він відскочив на крок назад, ніби вона його вдарила. Кейт не зводила з нього очей.

— Що, попався, Джо?

— Не розумію, про що ви говорите, мем.

— То піди розберися — а потім повертайся і все розкажи. Ти ж добре в усьому розбираєшся. І пришли до мене Терезу.

Він хотів вибратися з кімнати, де його обіграли і перебороли. Він усе зіпсував. Невже він справді змарнував свій щасливий шанс? А ця сука ще й зухвало говорить:

— Дякую за чай, Джо. Ти гарний хлопець.

Він хотів грюкнути дверима, але не наважився.

Кейт напружено підвелася, намагаючись не поновити болю в стегні. Підійшла до бюро і витягла аркуш паперу. Тримати ручку було важко.

Вона написала, рухаючи всією рукою: «Дорогий Ральфе, скажи шерифу, що не завадить перевірити відбитки пальців Джо Валері. Ти пам’ятаєш Джо. Він працює у мене. Місіс Кейт». Вона згортала аркуш, коли увійшла перелякана Тереза.