Міхал Шьмєляк - Вники

Він зачинив шафку й пішов у інший кінець фургона. Тут була дерев'яна шафа, в якій він знайшов

кілька консервів, овочі, фрукти, хліб, пачку чаю та шоколад. Біля печі стояв старий чайник, дві каструлі і

сковорідка, алюмінієві тарілки, казанок і військова чи, може, скаутська фляга. Все чисто. На невеличкій

стільниці, де, ймовірно, колись точили пилки й сокири, стояв емальований таз, поруч — ганчірка й шматок

змиленого мила. Біля полички було поставлене помийне відро. Майже як в будинку його бабусі.

Поліцейський ще раз озирнувся, стіни машини були прикрашені старовинною картою навколишніх

лісів, трохи подертою, і двома технічними малюнками щодо заточування пилки та ланцюга в електропилі.

Мабуть, він тут нічого цікавого не знайдеться, може, варто почекати Рубенса? З іншого боку, хто знає, який у

того був розпорядок дня, може, він повернеться лише після настання темряви, а може, переспить у когось із

мешканців Вників? Здалеку було чутно гул грози, і врешті-решт цей момент мав настати. Після кількох

травневих спекотних днів природі потрібно було відпочити. Бурі в горах налетіли надзвичайно швидко і

вразили з завзяттям боксера, який хоче добити суперника в першому ж раунді.

Косма вирішив повернутися до своєї квартири та використати час до зустрічі з Майєю, щоб

перевірити, чи є нові рапорти від помічників, і він сподівався, що вони були. Надішлю і Синиці, і Кацперу це

фото молодого хлопця. Це міг бути помилковий хід, але у Косми було так мало пунктів зачеплення, що не

стане прискіпуватися.

Він вийшов із фургону, і одна секунда виходу з затемненого вагончика у світ, наповнений

панорамою Карконош, ледь не заморочила його. Наскільки красивим мало бути життя, коли кожного ранку і

вечора відкривався б такий прекрасний краєвид? За ділянки, розташовані в подібних місцях, люди платили

величезні гроші, а тут для контакту з природою вистачало фургона лісорубів. Косма зібрався швидко, часу на

сентиментальність не було, вишнівка ще гуділа в голові, треба все розбирати й повертатися в квартиру.

Дорога вниз була набагато приємнішою, по ньому вдарили перші пориви холодного вітру, буря

йшла за поліцейським повільно, гідно, але невблаганно. Коли він дійшов до будинку Валясякової, важкі

краплі почали розсікати повітря, змушуючи птахів мовчати та заганяючи собак у будки. Блискавка переорала

небо, заволодівши зовнішнім світом, людині не було чого тут шукати, незважаючи на широко проголошену

зверхність землі над усім видимим і невидимим – під час грози людина віддавала владу стихіям.

Господиня зустріла його в дверях, нервово тупцюючи на порозі, ніби танцюючи, щоб викликати

дощ.

– Ну, слава Богу, встиг, — зітхнула жінка. – Якраз до вечері, то заходьте. Тому що туристи не звикли

до нашої погоди, це не Варшава, де, якщо буде сильний дощ, то станеться катаклізм. Там калюжа, там

калюжа, і відразу драма. Мені здається, якби на цьому світі залишилися одні городяни, ото був би катаклізм.

– Я хлопець майже із села, дві повені пережив, тому мене такі речі не лякають.

– Повені? – поцікавилася Валясякова.

– Так, тому що я з Сандомира. У дев'яносто сьомому і дві тисячі десятому боролися з великою

водою. Такої грози не боюся.

– Ну, ти своє пережив. Божі кари на цей світ приходять одна за одною.

– Моя бабуся теж так казала, — сказав Косма, сідаючи до столу, де на нього чекала велика миска

бігосу. – Вона розповідала мені, що коли вона була маленькою, до них прийшов якийсь жебрак, і в нього

була книга, в якій були записані всі біди світу. Що б поганого не сталося у світі потім, саме вона згадувала цю

книгу і сумувала. Вона дивилася на небо під час грози і казала, що це написано в книзі. І я вірив їй.

Над будинком сильно бабахнуло, аж затремтіли склянки на сушарці. Господиня швидко

перехрестилася.

– Бог насилає кари, — сказала вона тихим голосом. – На жаль, вони зачіпають і невинних людей.

Для чого? – кинула вона риторичне запитання, але відразу почала відповідати: – Тому що він хоче змусити

хороших хлопців,щоб ті зайнялися поганими. Як у класі, в школі. Коли я ходила на до доньки на батьківські

збори, якщо хтось з її класу прогулював, усіх карали. Щоб потім за тим негідником всі пильнували.

Вона відкрила шафу й дістала контейнер для їжі з трьох частин, у якому одну миску ставили на іншу.

У найбільшу поклала бігос, у другу – хліб, а в третю – вчорашню котлету. Вона подивилася на Косму й, мабуть, прочитала його мовчазне запитання.

– Це для нашого Рубенса. Сьогодні середа, він прийде до мене щось поїсти. А бігос йому

подобається, бо а кому ж ні? Бігос асоціюється з родинним вогнищем, святами, добре іноді поїсти і згадати

старі добрі часи. У нього теж такі були. Бідна душа.

– Звідки він узявся? – спитав Косма, закінчуючи вечерю. Бігос був дуже смачний, і він змушений був