Міхал Шьмєляк - Вники

було вкрасти повністю. Замітка про Вники знайшлася тільки тому, що кілька вантажівок цегли було продано

наліво, але спекулянтів спіймали, і вони отримали великі вироки. Народна влада не могла собі дозволити

таких ексцесів.

– Ти знайшла щось більше про цей монастир?

- Більше нічого. Він представляв собою руїну, тому, ймовірно, давно перестав функціонувати.

Можливо, у сімнадцятому столітті, під час Тридцятилітньої війни, коли протестанти зіткнулися з католиками, і вся Європа була у вогні. Габсбурги облягали Єлєню Гуру, тут вешталися Лісовські, які порабували Ковари, багато чого відбувалося. Дуже ймовірно, що саме тоді вирішили переселити монахів, а може, хтось заскочив

сюди і пограбував багатий монастир?

– І залишив костел недоторканим? Дивно.

– Косма, ти маєш доступ до цих церковних книг. Як поліцейський і племінник єпископа. Хіба у вас

там немає нікого, хто міг би перевірити це та щось інше для тебе?

– І що я йому скажу? Знайти мені інформацію про монастир у Вниках, бо я шукаю зниклого

священика?

– Може, він пропав безвісти, тому що шукав знаменитий скарб тамплієрів, Святий Грааль чи Ковчег

Заповіту? – фантазувала дівчина.

– Ха-ха, дуже смішно, – глузливо сказав поліцейський. – Але це цінна інформація, можливо, Рубенс

саме туди йшов зі своїми лампадками, до цих руїн.

– Боюся, що там каменя на камені не залишилося, мабуть, вивезли все.

— Я поговорю з парохом, — сказав Косма. – Мені все одно потрібно спитати у нього про кілька

речей. Не можу повірити, що за стільки років він не знає історію цього місця від дошки до дошки.

– Не роби цього, він підозрілий тип.

– Знаю, пам’ятаю, але повір, якби він щось мав на совісті, я б знав.

– Як хочеш. Однак я хотіла б приїхати вдень, мені потрібно зробити ще одну порцію фотографій і

GPS-вимірів. До речі, ми можемо пошукати ці руїни.

– Чудово! – Косма відчув тремтіння від хвилювання. - Не можу дочекатися.

– Це саме те, про що я кажу! – сказала Майя. - Побачимось. Па!

– Пв!

Він поклав слухавку, і музика на повну силу бухнула по вікнах автомобіля, що йому аж зробилося

боляче. Він зробив тихіше, з сарказмом згадавши почуту фразу про те, що, якщо музика надто голосна, то це

ти вже занадто старий.

Він спокійно заїхав у Вники, атмосфера місця змусила його зняти ногу з педалі газу. Він повільно

котився головною вулицею, коли помітив чоловіка, який лежав біля стоянки у крамниці. Косма зупинив

машину, вийшов і підійшов до чоловіка, який позою, одягом і запахом нагадував звичайного п'яницю, як

багато хто в Польщі.

– Егей, пане! – вигукнув поліцейський, легенько вдаривши чоловіка ногою по литці.

– Спить, п’яний, — почув він за спиною знайомий голос. Сільвія, тимчасова продавщиця, яка

заміняла маму, вийшла з магазину, швидше за все, щоб викурити тонку сигарету, яку вона діставала з синьої

пачки.

– Це він у тебе так заправився?

– Ей, це що, звинувачення? – пирхнула дівчина, стиснувши губи та склавши руки на своїх пухких

грудях, що було справжньою справою, гідною іншої, поки неописаної пози йоги.

– Питання.

– Це Стефек. Прозивають Пробкою. Скільки себе пам’ятаю, п’є. Трохи у мене, трохи в барі, трохи у

друзів і трохи, не знаю де.

– А з ним нічого не станеться? – стурбовано запитав Косма. Він уже кілька разів зустрічався з

людьми, які закінчили життя, задихнувшись блювотою.

17

"Самі свої" (пол. Sami swoi, Польща, 1967) — одна з найвідоміших польських комедій, перша

частина трилогії Сильвестра Хенцицького. Фільм розповідає про два посварені роди Павляків та Каргулів, які

після завершення другої світової війни були примушені полишити "Східні Креси" та оселится на "Повернених

Землях". Їхні сварки одначе мають свій початок у часах іще до війни. Суперечка заводиться про межу та

Каргулеву корову, яка завадила Павлякам, але також і про землю. До конфлікту дійшло, коли Каргул заорав

3 пальці задалеко в бік землі Павляка. З плином часу Ян Павляк емігрує до Штатів.

39

– А що з ним станеться? – войовничо спитала Сільвія. – Виспиться, а потім побреде кудись на

водопій. Розслабтеся.

Поліцейський підійшов до автомобіля, намагаючись не дивитися на дівчину. Однак вона вирішила

його не відпускати.

– Може, морозиво? – запитала вона, проводячи язиком по губах. - Така спека…

Косма обернувся й подивився на Сільвію, розуміючи, що насправді мабуть, ідіотом повинен бути

той, який відмовився з нею фліртувати. Вона була надзвичайно спокусливою дівчиною, і якби зайшла до

його семінарії з криком: Всіх буду мати!", одразу було б видно, у кого які сексуальні уподобання. Його

зупиняла лише одна річ: Майя. Він вирішив змінити тему і піти в атаку, щоб Сільвія не подумала, нібито він

тікає від неї та її пропозицій.

– Чому його називають Пробкою? - спитав він.

– Тому що п’є під пробку. Ні краплею менше, - машинально відповіла Сільвія, певно, трохи

збентежена. Вона кинула сигарету біля сміттєвого відра і тупнула ногою.