Міхал Шьмєляк - Вники

свої легенди, одні абсолютно божевільні, інші змушують задуматися. Як для мене, люди в певний час

пояснювали походження певних речей, які були забуті. Ніхто не знає, звідки взялася церква і хрест у ній. Це

трохи дивно, але ви ніде не можете цього знайти, а оскільки про нас тут всі забули, то не треба вимагати, щоб сюди приїжджала банда вчених і все досліджувала.

17

– Проте більша загадка пов’язана з хрестом, – сказав Шрам.

– Так, це більша загадка, — погодився Чорний. – Бо якби це був звичайний хрест, то там нікого б

особливо не хвилювало. Є хрест і все, напевно хтось приніс його на покуту чи в подяку за порятунок. Але

оскільки це незвичайний хрест, то всі шукають пояснення.

– Чому він незвичний? – запитав Косма.

– Священик нічого не сказав? Ой, він не любить про це говорити. Він взагалі мало говорить, зовсім

не як священик. І це дуже погано, тому що це цікава історія.

Як за командою, всі перехилили свої банки. Травневий вечір був теплий, хоч і пробігала по ногах

весняна прохолода, але на місцевих це, мабуть, не справило враження. Першим заговорив Шрам:

– Шановний пан, мабуть, багато де побував, багато чого бачив, багато чув. А я колись подорожував

по світу, і найбільше мені подобалося слухати про привидів. Але коли я почув у десятому замку, що Біла Пані

тут лякає, стало нудно. Ну скільки можна? А наша історія, та, що про хрест, особлива, і ні в кого такої немає.

– Це про той, який подарував грюнвальдський лицар? – запитав Косма.

– І це теж, – погодився Шрам, – але якби він порахував, скільки пам'яток в церквах від тевтонців, то, мабуть, одягнув би три армії, а не одну.

– Бо є інша історія, – почав Шеф. – Це пояснює не те, звідки взявся хрест, а яку силу він має.

– Силу? – здивувався поліцейський. – Як реліквія, що лікує?

– Можна сказати, що лікує, але не людей, а світ. Від зла, - сказав Чорний, відпиваючи з банки.

Шеф кивнув.

– Бачиш, тут воно так. Є на світі винятково погані люди, такі чорні душі, без совісті. Вони знають, що

їхні вчинки неправильні, але завжди знаходять виправдання своїм вчинкам. Звичайно, по-своєму, для себе.

Вони виправдовують себе, а потім зло зростає, а безкарність їх підбадьорює. І цього зла стає все більше і

більше, поки воно нарешті не вплине на світ. Або самі люди за своїми законами покарають його, а після

смерті Бог зробить, як і належить...

– Або? – запитав Косма.

– Сам Бог нарешті пошле кару тут, на землі. Як кажуть: не дуже швидко, але справедливо. Іноді, правда, навіть він каже "досить", закочує рукави і береться до роботи.

– А яке це має відношення до хреста?

Шеф гладив вуса, випив пива.

– Коли трапляється зло і грішник знаходиться поруч, Ісус сходить із хреста, того, який пан бачив в

костелі, і йде вершити правосуддя.

Настала тиша. Косма був упевнений, що за мить усі розрегочуться, поплескають його по спині, а

потім продовжать розповідати історії. Проте вони продовжували мовчки пити пиво. Ніхто й оком не

моргнув.

– Не віриш, — прокоментував Чорний вираз обличчя Косми.

– Вибач, але…

– Так, я знаю. – кивнув Шрам, а потім розірвав другу упаковку пива. – Пане, ви маєте право не

вірити, бо як можна вірити таким розмовам? Якби я з дитинства тут не жив і не бачив, то й сам би не

повірив. Сьогодні важко повірити в Бога, не кажучи вже про чудеса. Немає ні фото, ні відео з Богом, він

нічого не коментує в інтернеті. Як повірити? І все ж, коли у Вниках з'являється грішник, Ісус Христос сходить з

хреста і йде до кімнати біля ґанку, де на нього чекає свіжий одяг. Він надягає черевики, штани та сорочку і

йде до грішника та вершить над ним правосуддя.

Гаразд, десь мав бути кінець цьому божевілля. Косма вирішив робити добру міну при поганій грі.

Адже які тут можуть бути розваги, крім щорічного храмового свята на стадіоні? Ймовірно, вони ще багато

років будуть говорити про обман туриста.

– І вбиває його? – намагаючись здатися серйозним, запитав поліцейський.

– Вбиває, — спокійно відповів Чорний, і двоє колег погодилися, кивнувши головами.

– Потім повертається до церкви, — продовжувала Шрам, — роздягається, миється і повертається на

хрест.

– Сам?

– Йому допомагає церковний служитель, – пояснив Шеф. – Це традиція в їхній родині, і вона

передається від батька на сина. Крім того, що служитель зазвичай повинен робити, він зобов'язаний ще

подбати про чистий одяг у кімнаті, про миску з водою та мило, а після всього прибити Спасителя до хреста.

Самому нелегко, тому іноді хтось із села допомагає.

– Дивовижна історія, — сказав Косма.

– Люди звикли вірити в жахливе, — зітхнув Чорний. – Легше було жити без усіх цих знань, цих

науковців, камер, без досвіду. Людина боялася Бога, а сьогодні вже не боїться його. Нічого! Забити — як

сплюнути. Раніше ніхто не ходив вночі до лісу, бо ж там перевертні, стриги, упирі. Сидів чоловік в халупі і