Мальвіль

“Фюльберові Ле-Но, священикові ла-рокському!
Шановний Фюльбере!
Згідно з найдавнішими документами про Мальвіль, які ми маємо в своєму
розпорядженні і які датуються XV століттям, у ту епоху справді в Ла-Році був
єпіскоп, якого висвятив у цей сан у містечковій церкві 1452 року Мальвільський
вельможа, ла-рокський барон.
Однак з цих же документів виходить, що абат мальвільський аж ніяк не залежав од
єпіскопа ла-рокського, а призначався мальвільським вельможею з числа осіб
чоловічої статі його родини й жив разом з ним у замку. Найчастіше то був його
син або молодший брат. Порушив це правило лише Сигізмунд, барон ла-рокський,
який не мав ні сина, ні брата й 1476 року призначив самого себе на пост абата
мальвільського. Починаючи з того часу й до наших днів, мальвільський вельможа
зберігав за собою право абата мальвільського, якщо навіть іноді й доручав
капеланові правити службу.
Не підлягає сумніву, що Емманюель Конт, нинішній володар мальвільського замку,
успадкував і виключні права, що їх мали його попередники. Таким чином, зваживши
все це, збори віруючих одностайно підтвердили титули й обов’язки Конта як абата мальвільського.
З іншого боку, Мальвіль не може визнати законним призначення єпіскопа, якого
він не просив у його Святості і якого його Святість не звів у цей сан у
містечку, що входить до володінь Мальвіля.
Мальвіль справді бажає зберегти повноту своїх історичних прав на ленне
володіння Ла-Роком, якщо навіть у своєму палкому прагненні миру й
добросусідства нині не має наміру їх використовувати.
Проте вважаємо, що кожний житель Ла-Рока, якого, на його думку, скривдила
встановлена в містечку влада, може будь-коли звернутися до нас з тим, щоб
справедливість перемогла. Думаємо також, що ми повинні постійно мати доступ до
містечка Ла-Рока й жодна його брама без дуже поважної причини не має бути
зачинена для мальвільського посланця.
Прошу тебе, шановний Фюльбере, вірити в мої найщиріші почуття.
Емманюель Конт, абат мальвільський”.