Краєвиди підглядника

Не мав я тепер і товариських чи любовних взаємин з жінками. Прямо боявся входити в якісь ближчі стосунки з ними. Бо досі всі мої афери з жінками кінчалися розчаруванням для мене. Мені дотепер здається, що всі мої жінки використовували мене, щоб задоволити якісь свої потреби. Я, видно, надавався для цього, бо не було ніякої загрози, що вони, у взаєминах зі мною, зв'яжуть себе в який-небудь спосіб. Я мусив бути для них суто ужитковою особою. Єдиним винятком була Беверлі, цілком щира й одверта: любила бути й кохатися зі мною, хоч і не кохала мене. Вона єдина також втримувала зі мною хоч далекий зв'язок. Зі свого боку, єдину Беверлі я насправді покохав і досі тужив за нею. Та, додумуючи речі до кінця, я почуваю, що обманюю себе. Бо якою ужитковою особою я міг бути для Анджели? Я переконаний, що Анджела радо ділила б зі мною життя, якщо б я хоч натякнув, що кохав її. Можливо, пані Родіні й Джінні використовували мене до якоїсь міри, та й це проблематично. За такою самою логікою можна сказати, що я використовував їх.

Моя робота, на диво, цілком захопила мене. Я працював із комп'ютерами й програмував моделі різних небесних констеляцій. Дослівно днями й ночами сидів у планетарії й відтворював зоряне небо. Тяжко працюючи, я за кілька років вибився на голову комп'ютерно-моделювальної групи. Відтоді відповідав за всі проекти й мав можливість переключити свої підглядальні перверзії на проникання у всесвіт і моделювання його. Справді, я не вважаю вже, що мої намагання прозирнути в людське буття було надто первертне. Я ніколи не намагався використовувати людей, підглянутих у голих, так би мовити, ситуаціях, ні сам не вдавався до хоч би якого збоченства. У мене це був просто вияв надмірної цікавости та своєрідної «тихої» авантюрности.

Тепер я часто їздив до обсерваторії Смістонського інституту, цілими тижнями працював зі славетними астрономами й вивчав найновіші відкриття у всесвіті. Зрозуміло, найприємніше було сидіти при телескопі й підглядати поведінку зір і констеляцій. Після кількох таких візитів до Смістонського інституту, мені спало на думку створити динамічну модель всесвіту, тобто спрограмувати не тільки рух окремих планет в даній констеляції, але й динамічне співвідношення між самими констеляціями. Я мав намір також включити в цю схему такі аномалії, як вмирання зірок і падіння метеорів. Від ранку до півночі я сидів при комп'ютерах і, мов ошалілий, працював над своїм проектом. Але нічого не клеїлося. Окремі елементи вдавалися дуже добре, та коли я пробував синтезувати їх в загальну систему, все розліталося. Я випробовував різні способи, щоб осягнути цілісний ефект, — результат був завжди той самий: тотальна невдача.

Одного вечора, вичерпаний до краю, я зачинив лабораторію раніше й поїхав додому. Та, вийшовши на Західній Четвертій з метро, замість іти до Перрі, повернув на Блікер і вступив до кафе на розі МекДугал. Була середа, й у кафе було порожньо. Притемнене світло, побляклі картини на стінах і порожні столики, мов завішені в повітрі, справляли сюрреалістичне враження. Лише при одному столику в кутку сиділа якась жінка.

Я ніяк не міг переконати себе сісти при порожньому столику та ще в такій моторошній тиші. Це тільки поглибило б мою самотність. Мене, проти власної волі, потягнуло до столика в кутку.

— Можна? — спитав я, вітаючись кивком голови з жінкою.

— Будь ласка. Я й так сама.

— Сама чи самотня? — спитав я, сідаючи напроти неї.

— А хіба це не те саме?

— Ні. Ви, наприклад, були самі, заки я присів. Тепер ви не самі. А самотнім можна бути і в товаристві іншої особи.

— Значить, я звичайно сама й самотня.

— Я теж. Щось вип'єте?

— Спасибі, нічого.

— Дозвольте ж бути джентельменом. Мені це так рідко вдається.

— Не буду відмовляти вам у такій рідкісній нагоді… Я вже мала еспрессо, то замовте мені чарочку коньяку.

Я замовив два келихи коньяку.

— Ви виглядаєте дуже втомлено, — сказала, цокаючись зі мною.

— Так. Бо я тижнями намагався вмістити цілий всесвіт на екран купола планетарію.

— Це звучить, як Сізіфова праця.

— Точно! Результати абсолютно сізіфівські.

Жінці було, я сказав би, під сороківку. Та її екзотичний вигляд робив її значно молодшою. Вона мала темно-зелену довгу спідницю в вишневі квіти, зелену курточку, скроєну під військовий піджак, та зелений ширококрисий капелюх. її чорне рівне волосся було коротко підстрижене, а на вухах висіли довгі кульчики ручної роботи із різних камінців. Подібного стилю біжутерія була також на її шиї та на зап'ястях. Обличчя жінки було видовжене, а над великими чорними очима вимальовувалися дві тоненькі смужки брів.

— Значить, ви працюєте в планетарії, — озвалася після задуми жінка, допиваючи коньяк.

— Так. І, назагал, люблю свою роботу. Та останнім часом невдачі доводять мене до розпуки.

— Може, ви забагато прагнете?

— Це одна можливість, над якою я думав. Ще по коньячку?

— Так. Може, трохи розігріюся.

Я покликав офіціантку й замовив ще два коньяки.

— А ви що робите? — спитав я, щоб порушити мовчанку, яка запала між нами.