Як ведеться, так і живеться

Досталося ж Галі! Параска, як огонь, кинулась на неї і почала віяти. То не мати повчає своє дитя — то звірюка кинулася на чуже. Спершу кричала Галя, а то і кричати перестала, тілько скавучить якось болізно. Не зоставила мати живого тіла на дочці, на другий день опухша, як пуп синя, качалася вона по полу, тоді як у Василя тілько трохи ніс припух. Мати знай доглядалася до його і кожен раз банітувала на всі боки Галю: ще чого доброго ніс перебила… я тобі, я тобі, відьмо. У кого се ти вивчилася?

Три дні не вставала Галя після того. Настя, скучивши за нею, пішла довідатись, і здивувалася ж вона, побачивши синю Галю.

— Що то в тебе, дочко? — допитувалася Настя.

Параска не дала слова сказати Галі.

— Оце як бачиш, — крикливо почала Параска, — чортова лобурячка трохи не вбила Василя. Той підійшов до неї, а вона з усього маху як дасть йому по носу — так мазкою і вмився.

— Він ліз до мене, — крізь сльози почала Галя, — він ударив мене кулаком по голові.

— Ти ще й говорити? — крикнула на неї мати.

Галя замовкла. А Василь, підійшовши до тітки, почав хвалитися, де саме його ударила Галя, як кров ішла, як і досі болять очі та лице.

— За що ви б'єтеся, діточки, — умовляла Настя, — ви ж рідні, двійко собі. Жили б у миру. Он у мене Гриць і Івась ніколи не б'ються.

— Я й сама не знаю, у кого вона набралася таких манер. Ну ненавидять же одне другого — як собачата. Як злізлися — так і бійка. Ще таки Василько добріше, уваже інколи, а та вже, та… як не сила, аж зуби зціпить та тілько сльозами надолужає, бісова рева.

— То се ти так побила її? — спитала Настя, обдивляючись Галю і жахаючись страшним синякам.

— Я її уб'ю! — скрикнула Параска, сверкнувши очима. Насті так гірко, так важко стало на душі…

— Знаєш що, Галю, ходімо до нас, — обернулася вона до дитини. — Там тебе Івась давно дожидає, і Гриць уже скучив.

— Я, мамо, піду до тьоті, — схопившись з постелі, просилася Галя.

Параска мовчала, сопла. Настя, не потураючись на те, зсадила Галю додолу. Галя стала і, гикнувши, підвела ніжку.

— То в тебе ніжка болить? — спитала Настя. Галя провела повними сліз очима на матір.

— Ходи до мене на руки, я тебе донесу.

Галя оповилася руками кругом Настиної шиї, припала до її загорілого виду і дзвінко поцілувала; а потім тихо, крізь сльози, почала жалітися тітці, як її били — били.

— І я, тьотю, з вами! і я, тьотю, з вами піду! — кричав Василь, вирвавшись з хати навздогінці за Настею.

Галя, ще дужче припавши і тремтячи вся, шептала: нехай він, тьотю, не йде! скажіть, нехай він не йде.

— Не йди до нас, ти тілько бійку заводиш, — суворо одказала йому Настя.

Василь зостановився і, блиснувши як сова та своїми круглими сірими очима, скрикнув: — так я матері пожаліюся! — швидко удрав у хату.

— Ви візьміть мене, тьотю, до себе; я не хочу там бути… Там усі б'ються та лаються. Я буду з вами, тіточко, — прохала Галя Настю, коли та унесла її у хату.

Гриць і Івась обступили малу. Гриць хвалиться мнячем, Івась тиче бублика у руки, що мати принесла йому з базару.

Галя зразу забула свої болі, лихі образи. Не пройшло і години, як вона, улягаючи на болячу ніжку, пішла бігати з Івасем. Так вона до віку, дякуючи братові, зосталася кривенькою. Василь часто підіймав її на глуз, звучи «кривулею».

А вдруге — Галя трохи навіки не попрощалася з життям. Хлоп'ята зійшлися до купи і стали грати у свинки. Василь і Грицько з добрими ломаками стояли у дучках, Івась з невеличким дубцем туряв свинку. Галя помагала йому, то котила мняча, то підставляла свою паличку, щоб не одганяли. Василь кричав, щоб Галя не лізла, не мішалася; Галя не зважувала, та й Грицько мовчав. Повороткий і цілкий Грицько, і не сподіваєшся, як оджене свинку і знову стане у ямці. У Івася уже аж чуприна мокра, так ухоркався, бігаючи за мнячем. Ось він таки зловчився підставити так палицю, що Грицькові не вдалося уцілити свинку… З другого боку набігав Василь. Де не взялась Галя і наставила свою паличку, тимчасом Івась опинився у Василевій дучці… Сміх, регіт. «Тобі туряти, тобі, Васильку», — закричали і Гриць і Івась. Галя, стоячи тут, зареготалася. Василь не видержав і з усії сили увірвав сестру посеред голови палицею. Галя, як сніп соломи, розпалаталася посеред двору. Піднявся крик, струс, Грицько та Йвась побігли у своє дворище, а Василь до матері — рапортувати, що Галя його займала і він тілько доторкнувся до неї, — а вона упала та й лежить.

— Чорт її бери, полежить та й устане, — одказала мати. Василь зостався коло матері.

Бог знає, скілько б лежала так Галя, коли б Івась не похвалився Насті, що Василь убив Галю.

— Як убив?

— Так, посеред голови ломакою як дав — так та Галя і впала.

Настя уся не своя побігла у двір до Параски. Галя лежала як смерть жовта — і пальцем не поворухне.

— Води! води! — крикнула Настя і кинулась до Параски у хату за водою.

— А ти сидиш, не бачиш, що твій мазун наробив? — гукнула вона, ухопивши кружку з водою і мерщій біжучи назад до Галі.

Поки Параска зібралася вийти з хати — Галя, уже уся змочена, сиділа посеред двору і, хиляючись на всі боки головою, страшно, як перед смертю, поводила очима.