Читаем Як ведеться, так і живеться полностью

Восени у Якова родився син Грицько. Раялися, кого кумом брати. Настя намагалася на свекра.

— Куди мені старому? Є молодші від мене, — сказав Онисько і мерщій вийшов з хати.

Яків указував на сусід.

— Чого тобі чужих брати, коли є у тебе брат! — знову пораяла Настя.

Усі зраділи: справді, Йосипа кумом!

Яків пішов Йосипа прохати, та не застав дома: Йосип кудись пішов на роботу.

Узяли на підставу сусіда, а Йосипа все — таки записали кумом; Явдоха була кумою.

Старий, почувши про те, зрадів.

На хрестинах трохи підпив, обнімав сина, обнімав невістку і на внука подарував п'ятдесят карбованців, а нарешті не знать чого розплакався.

Зимою об'явили набор. Не одна мати і жінка заплакала, не один батько зажурився; сум та плач обняв усю країну. Новобранці з переголеними чубами ходять по городах, ходять по селах, швендяють од шинку до шинку, п'ють-гуляють, співають пісень таких, що аж за серце хапає, а за ними — слідом рід плаче — голосить… Легко то сказати — прощатися навіки з своїм рідним! Тоді служба була не то, що тепера: з тисячі хіба один повернеться додому та й то старцем, калікою…

Онисько чорніше землі, хмуріше темної ночі ходить і слова нікому не скаже. Яків сумує, Явдоха та Настя плачуть… Яків, як старший, на черзі стоїть. Ще коли б Йосип не був жонатий — може б, перемінив брата, а то — і в його своя сім'я. Веселе Грицаєве дворище повне горя німого, плачу кревного.

Ще поки вербовщики минали Грицаїв двір, молоді думали, що Онисько, коли вже докрута прийдеться — укаже на Йосипа; а як прийшли і стали брати Якова, а Онисько і слова не сказав, — тоді такий плач обняв жінок, що, крім його, нічого більше й не чутно. Стара стогне та руки ламає, а Настя — на десять дворів чутно — лементує…

І Настя, і Явдоха пішли проводити до прийому не живого — мертвого Якова. Онисько зостався дома.

До вечора ніхто не вертався. Онисько один у хаті нудьгує: сумно йому, важко; ходе — ходе, сяде, посиде та знову ходе.

— Піти хоч на двір… Там свіжіше.

Серед просторого двору глухо, пусто… все снігом покрилось, все збіднилось, зігнулося. Дивитись ні на що не хочеться. Онисько сів на приспі і наче скаменів: руки схрестив на колінах, очі закрив; один вітер сідою бородою похитує.

Надвечір вернулися Явдоха, Яків і Настя.

Яків задуманий, Настя з-під сліз весело очима грає, а стара мати — ледве — ледве за ними ногами плутає. Увійшла у двір, глянула на старого, що сидить, наче мертвий, на приспі, та так і облилася сльозами, Старий мов проснувся, підвів голову, розкрив очі і мутно обвів усіх ними.

— Збракували? — глухо спитав Онисько, уздрівши Якова.

— Ні, прийняли були, — почав тихо Яків.

Старий щось, видко, хотів сказати, та тільки заплямкав губами.

— Та Йосип перемінив! — скрикнула Настя. Онисько затрусився.

— Зовсім було Якова прийняли і крикнули: «Лоб!», — розказувала далі Настя. — Я так і прикипіла на місці. Коли чую — ззаду мене щось штовхається… Дивлюся — чоловік якийсь. Вийшов уперед. «Ні, — каже, — не йому лоб, а мені. Він старший брат — хай зостається дома батька — матір доглядати; я йду на переміну…» Як сказав він це — то підо мною аж земля затіпалася; не знаю, що мені зробити: чи плакати, чи кинутися йому під ноги та дякувати. А тут москалі зараз і підхопили його, поставили у станок, зміряли, обдивилися. «Лоб!» — знову крикнув хтось… Тут з матір'ю щось подіялось — упали додолу. Я коло їх возилася та й не вгляділа, де діли бідного Йосипа.

Явдоха, як скошена бур'янина, припала до приспи — і заголосила. Онисько устав, розправився — наче верства, широко розкрив очі та прямо до Якова:

— Ти просив його?

— Я й не бачив… Його, кажуть, і в городі не було; того дня тільки з роботи вернувся.

— І він сам?.. сам?.. — голосно прогув Онисько. Борода його захиталася, лице скривилося, з очей дві здоровенних сльозини покотилося і, як горох, упали на сніг…

Онисько увесь тремтів, мов його лихоманка трусила… Явдоха розливалася слізьми, Настя, припавши до неї, шептала:

— Матінко, годі вам убиватися. Що ж робити?

Онисько протер очі, махнув рукою і промовив до сина й невістки:

— Ідіть, діти, до себе… Не руш, Насте, старої, іди собі.

Яків потяг Настю за рукав і одвів геть.

— Підожди, я зараз, — промовив він до неї і вернувся до батька, що стояв перед Явдохою, узявшись у боки, і непокійно бубонів:

— А що, Явдохо?.. А що, не син?.. Ти чула… чула?

— Тату! — окликнув Яків ззаду.

— Тобі чого?

— Я хотів щось сказати.

— Кажи.

Яків зам'явся.

— Як ішли до прийому, — почав він, — я узяв грошей — своїх п'ятдесят карбованців та ті, що ви дали на онука… І Настя сказала: «Бери, нащо вони дома, а тобі у службі здадуться…» А як прийняли Йосипа — я оддав ті гроші йому!..

— І добре зробив… гаразд зробив… Так і слід, сину! — радіючи, одказав старий. — Іди додому! — і, взявши стару під руку, він повів її у хату.

— Хоч би я його ще хоч раз побачила!.. Почула його голос… обняла його голову… — ридаючи, вичитувала стара.

— Не журися! Побачиш, — утішав Онисько.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука
1984. Скотный двор
1984. Скотный двор

Роман «1984» об опасности тоталитаризма стал одной из самых известных антиутопий XX века, которая стоит в одном ряду с «Мы» Замятина, «О дивный новый мир» Хаксли и «451° по Фаренгейту» Брэдбери.Что будет, если в правящих кругах распространятся идеи фашизма и диктатуры? Каким станет общественный уклад, если власть потребует неуклонного подчинения? К какой катастрофе приведет подобный режим?Повесть-притча «Скотный двор» полна острого сарказма и политической сатиры. Обитатели фермы олицетворяют самые ужасные людские пороки, а сама ферма становится символом тоталитарного общества. Как будут существовать в таком обществе его обитатели – животные, которых поведут на бойню?

Джордж Оруэлл

Классический детектив / Классическая проза / Прочее / Социально-психологическая фантастика / Классическая литература