Я бачу, вас цікавить пітьма

Огидний посинілий труп із моторошними гематомами на обличчі, з висолопленим опухлим язиком і характерно вивернутою шиєю. Тремтячими руками Субота кинувся вивчати нові «матеріали», і тека щедро забезпечила його подробицями. Виявляється, Суботу в його «спостережному пункті» давно помітив один із мешканців селища. До того ж не абихто, а опасистий сусід по будівлі, в якій розташувалася поліція — власник старої затхлої студії «Ксерокопія / Термінове фото», що її двері були навпроти входу у відділок. Протокол допиту товстуна додавався й був датований післязавтрашнім днем. У ньому він запевняв, буцімто запідозрив Суботу і почав стежити за ним, виконуючи громадянський обов’язок. Він навіть фотографував, знявши задля такої оказії навіки встановлену на штатив камеру для термінових світлин. Знімки додавалися — на них Віталік то зазирав у вікно Ксениної спальні, то скрадався за Оксі темною вулицею.

Так от, сьогодні вночі пузань остаточно вирішив, що Субота — маніяк і задумує нове вбивство. І якщо вірити течці, нині о десятій ранку він заявиться до фотостудії, щоб роздрукувати оці таки знімки (тут Субота квапливо звірився з годинником: залишалося пів години), а тоді піде простісінько до Арсена — попередити про загрозу. Арсен запевнить товстопузого, що сам розповість про все мерові й попросить тримати язика за зубами. Протокол допиту Арсена був теж тут, у течці, і Субота, нервово лигаючи, заходився читати.

У ньому йшлося про те, що сьогодні вночі Ксенин чоловік прийде до дільничного додому, відлушпарить його кастетом на очах у дружини і викине з п’ятого поверху, — простісінько крізь шибку.

Якийсь час Субота сидів, вняпившись шаленим поглядом на знімок власного трупа. Потім акуратно взяв папку, замкнув її в сейфі, ще раз звірився з годинником і сів коло вікна — чекати. Рівно о десятій на ґанку будівлі таки справді показався власник контори «Ксерокопія / Термінове фото». Субота дав йому кілька хвилин, а тоді вдерся в студію саме тоді, коли товстун приготувався друкувати знімки. Переконавшись, що течка розповіла йому чистісіньку правду, дільничний задушив бідолаху шнуром від копіювального апарата, і нічого з подальшого пророцтва не збулося.

Тієї ночі вперше за тривалий час йому знову наснилася черниця. Та коли вона заплигнула на нього верхи і нахилилася, щоб обдарувати цілунком запаху гнилих фруктів, замість вродливого Ксениного обличчя Субота вперся носом у гидомирне свиняче рило.

Прокинувшись, він виблював просто на підлогу, а тоді довго плакав — уперше, відколи закінчив школу.

Уранці тека, що він її вчора власноруч сховав у сейфі, лежала на столі. Сейф і досі був замкнений, зате папка, шалапутно розкинувши картонні клапани, наче навмисне випнула яскраву кольорову світлину формату А4, що лежала згори. На фото була свиня в чернечому одязі, і її брудна харя, здається, сміялася з нього.

Субота майже не здивувався. Так само його не здивував переконливий стос інших знімків — на них він душив шнуром тлустого власника фотостудії й закопував його тіло в посадці за цукровим заводом.

Розділ 45 Оксі теж має таємницю

Важко зітхнувши, Субота замовк.

Його розповідь була уривчаста, він затинався, коли на ходу цензурував власні спогади. У своїй трохи брехливій сповіді поліцейський поставав відважним борцем зі злочинністю, що намагався викорінити зло в окремо взятому селищі Буськів Сад, але не міг встояти перед благаннями людей, які розкаялися, — от чому відважний борець брав «штраф на місці» і все таке… У тій частині, де вони з мером приховували злочини маніяка, його розповідь загалом була правдива, з чіткими акцентами — мер чудовисько, він — жертва. Що ж до черниці, то в Суботиній оповіді вона душила його у снах, а не щось інше.

— До чого тут твої сни, Віталік? — якоїсь миті не втрималась Оксі.

— Просто… — він розгубився, картаючи себе, що взагалі згадав про сни.

Якби в Суботи запитали, який зв’язок між текою і черницею, він би й сам собі не зміг відповісти.

Зрештою, за винятком кострубатої згадки про сни, історія склалася непогано: Субота, буцімто, намагався перевірити, чи Ксеня часом не страждає від домашнього насилля. Мовляв, на таку думку його наштовхнули фотографії в течці (тут вона підозріло скривилася), саме з цієї причини він улаштував оперативне спостереження (Субота проказав цей термін із виразним недбальством), і саме за цим заняттям його й заскочив товстун із фотостудії.

— Господи… — Ксеня відсахнулася від Суботи. — Ти його вбив… Господи-Боже мій… Субота, ти хворий виродок! Ти вбив людину!

— Я не хотів! — вигукнув Субота, і його вуха вмить побуряковіли. — Він накинувся на мене! Я хотів просто поговорити! Твій притирений Арсен убив би мене! І я хотів забрати фотки, але жирний урод навалився на мене… У ньому кілограмів сто п’ятдесят, мабуть! Ми боролися на полу. Він пошти витяг мого пістолєта, я не брешу! Я ж не думав, що він здохне! Хотів трохи прижати цим хріновим шнуром…

Субота замовк, відчуваючи, що йому не вірять.

— Нащо ти це нам розказав? — запитав Андрій. — Ти хоч тямиш, у чому зізнався?