ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

погано оброблені. Талавір торкнувся одного, щоб зрозуміти, чи не спить. Залізо

було як лід. У протилежному куті клітки здригнулася купа лахміття, а потім

зірвалася й кинулася на нього. Талавір відступив на крок, спостерігаючи, як

істота, захована в дрантя, з усієї сили вдарилася в те місце, де щойно була його

рука. Крізь дірки на одязі визирали обриси дівочого тіла. Голову жінки вкривав

поточений часом каптур, так що не можливо було роздивитися обличчя. Талавір

згадав пряний подих демониці з Кара-Меркит і крізь ґрати потягнувся, щоб

відкинути башлик. Бранка здригнулася, вигнула шию, каптур впав, і Талавір

побачив, що очі та рот жінки були зашиті чорною від крові ниткою. Вона по-курячи нахилила голову, дослухаючись до Талавіра. Спотворені риси

викривилися в хижій посмішці.

— Хто ти? — не зміг стриматися Талавір, хоч і знав, що вона не може

відповісти.

Жінка розвернулася на звук, утробно загарчала і з неймовірною силою

знову плечем вдарила в ґрати. Клітка заскрипіла. Талавір відсахнувся. Його

обдало хвилею накопиченої за століття люті. Талавір навіть подумав, що бранка і

є джадал, а той, хто на нього напав, лише її охоронець. Про всяк випадок він

оглянув стіни клітки. Замка не було. Наче вхід заварили, щойно бранка

опинилася всередині. Хто б не заточив жінку, він не збирався її випускати.

Темрява за спиною Талавіра знову заворушилася. Долинув уже знайомий

металевий скрегіт. Талавір обернувся і стиснув кулаки.

Цього разу джадал ішов повільно. Метал скрипів та тьмяно поблискував.

Талавір подумав, що найдужче потвора скидалася на божевільного розкрадача

могильників, що в нападі жадоби натягнув на себе музейні експонати різних

епох. На голові потвори був пом’ятий литий шолом. Нащічники та маска з

металевої луски щільно прилягали до обличчя, ховаючи риси. Очі були темними

проваллями. Рот — вузькою щілиною. Потвора втратила загрозливу граційність.

Тепер її тіло сіпалося. Голова-шолом здригалася від кожного руху, наче була

готова от-от полетіти додолу. Вузька щілина на лускатій масці розкрилася.

Потвора оголила довгі гострі зуби — кулі не такої далекої війни. Рот усе ширшав, аж поки верхня частина голови відвалилася і з брязкотом покотилася темною

підлогою. А далі, як за наказом, почало розсипатися тіло. З шиї зірвалися й

розкотилися кістяні, металеві, керамічні, скляні й навіть пластикові намистини. З

плечей вивалився давній кіммерицький лук, що слугував ключичними кістками.

З живота, наче залізні змії, випали ланцюги. Упали чавунні ядра. Руки

розвалилися на набір стріл. З правої кисті випав наконечник списа, а з лівої —

короткий, вкритий іржею акінак¹³. З коліна вивалилися уламки від амфор, стегна

розсипалися на блискучі леза від кортиків та тьмяні зеленуваті уламки ножів

різних часів. Талавіру здалося, що в місиві з уламків зброї навіть промайнули

жетони Старших Братів. Коли шум стих, за кілька кроків од Талавіра опинилася

купа брухту.

Талавір обережно наблизився і штовхнув гору мотлоху кінцем черевика.

Джадал не ворухнувся. Талавір потер манкура. Паразит вкрився товстою

шкіркою й теж не подавав ознак життя. Якщо джадалом був доктор Мамай, то

місія Талавіра виявилася подвійним провалом. Він так і не дізнався, що сталося з

автором Спалахів і його зброєю — Золотою Колискою, а найголовніше — з

Рябовим. Усвідомлення останнього прикро вразило. На що він сподівався? Що

джадал передасть йому останні слова товариша і в них буде правда про події в

Шейх-Елі? І Талавір нарешті зрозуміє, чому Рябов наставив на нього рушницю, чому так злякався, чому схотів убити свого брата? Чому сказав, що це Талавір, а

не він має померти? А може, відкриє найсокровенніше: ким був Талавір до

Спалахів і на що його перетворив суєр?

З темряви полинула музика, схожа на колискову. Брухт заворушився. З-під

шолома показалася суха, наче іграшкова, ручка. Талавір відкинув залізяччя й

побачив соляну мумію хлопчика, що сиділа між мотлохом. Його шкіра

нагадувала найтонший папір, укритий шаром суєру. Мумія заскрипіла, неприродно вигнула шию. Під засохлими повіками сіпнулися білки. Хлопчик

повільно розплющив очі. Вони були із солі й здавалися сліпими.Так само

неспішно мумія простягнула руку, розімкнувши скорчені пальці. У долоні

хлопчика лежали круглі камінці.

— На, — сказав хлопчик. — Тогуз коргоол.

Губи мумії не ворушилися. Звук лунав звідусіль. Талавір підставив долоню

і відчув вагу камінців. Тієї ж миті шкіру обпекло вогнем. Талавір інстинктивно

відсахнувся. Камінці впали в мотлох. Муміфікований хлопчик здригнувся, наче

від удару. Голова на тонкій шиї небезпечно нахилилася. Талавір уявив, як вона

зараз відірветься й покотиться невидимою долівкою, як нещодавно голова-шолом джадала. Але мумія не розсипалася. Натомість руки й ноги наповнилися

вологою. Жилами заструменів суєр. Обличчя налилося й набуло дитячих рис.

Очі стали світло-карими. Якби не колір шкіри, то можна подумати, що перед

Талавіром незмінена людська дитина.

— Ти не вона. — Дитина ображено скривилася.

— Хто?

— Не вона. — Хлопчик потер очі, наче збирався розревітися. Талавір

нахилився нижче.

— Як тебе звуть?