ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

звуком визначити глибину. Вони були однаковими. Талавір потер чоло й

посміхнувся. У пам’яті спливла пісня, що звучала як лічилка. Талавір скинув

пальця догори й заходився рахувати:

Оп-оп, Андир-Шопай,

Де ховаєшся, Мамай?

Слово «Мамай» припало на центральний хід. Талавір стенув плечима.

Зрештою, або всі ходи йдуть до будинку Сєрова, або він навіки заблукає в

лабіринті. Ця думка змусила його замислитися про потребу робити позначки. Він

дістав ножа й спробував нашкрябати хрест, але вийшла літера «т». Талавір іще

подумав і додав рисок на верхній перекладині. Вийшов знак, який він бачив у

книжці легенд — давній герб кіммеринців тарак-тамга.

Центральний коридор ішов під кутом. Щоразу, торкаючись підлоги, Талавір відчував усе більший ухил. Він подумав, що зовсім скоро йому

доведеться сісти й котитися, наче з гірки. Ще за кілька касабів він остаточно

вирішив розвернутися.

Інші коридори, можливо, було б легше подолати. Але дорога назад

виявилася ще несподіванішою. Коридор змінився. Шлях, який він пройшов

кілька хвилин тому, став вузьким, наче закривши всі можливості до відступу.

Талавір губився в здогадках. Він не чув переміщення стін і не відчував рухів.

Залишалося дертися попереднім шляхом.

Коридор наче відчув його настрій і став пологішим. Почала спускатися

стеля. Лампа загрозливо блимнула. Талавір думав, що минуло не більше ніж пів

години, а тьмяне світло в трубці свідчило, що збігло більше часу. Він струсонув

ліхтар і пішов далі. За кілька кроків стіни знову почали сповзатися, стеля —

також. Повноважний уявив, що перебуває всередині величезної лійки, що лежить

боком. Або наближається до найвужчого місця пісочного годинника. Стіни

тиснули, вужчали, у мозку пульсувало запитання: що він робитиме, коли буде

змушений повзти й зрештою впреться у вузьке горлечко? Він просуне голову й

застрягне? Навіки розділений надвоє, лишиться в божевільному лабіринті під

Ак-Шеїх? Світло вихопило круглий отвір. Він уже повз. Діра опинилася на рівні

його обличчя. Вона нагадувала слухове вікно в будинку Сєрова. Талавір

затиснув трубку в зубах і, як плавець, що надумав пірнати, засунув руки в лаз.

Звідти потягло свіжим повітрям. На його щастя, з іншого боку виявився простір.

Обдираючи плечі, він просунув тулуб, уперся руками в невидимі стіни й наче

стягнув із себе кам’яну діру. Шкіра на животі та стегнах кричала від болю.

Талавір важко звалився й подумав, що такими безпорадними й змученими

почуваються новонароджені. Ця думка його розсмішила.

Талавір іще трохи посидів, прислухаючись до простору. За колом світла

ліхтаря була непроглядна темрява. Десь неподалік почулося шкряботіння, немов

хтось точив залізні кігті об стіну. Спершу йому здалося, що це вибрики шепоту.

Але за поворотом він почув кроки, їх супроводжував той самий дзенькіт. Талавір

прискорився, потім на мить зупинився і прислухався. Темрява була порожньою, або той, хто його переслідував, зачаївся.

З якогось коридору долинуло виття, спершу слабке й повне відчаю, а далі

все голосніше, неначе хижак учув жертву. Лампа блимнула. Талавір побіг.

Тунель вивів у кругле приміщення. Туди сходилося кілька коридорів. Він

закрутив головою. Лампа почала вмирати, він ледь бачив на крок від себе. Йому

забракло повітря. Він відчув, як тіло розпадається, наче він знову опинився в

Шейх-Елі.

З одного тунелю долинув скрегіт. Лампа заблимала. Спершу уривчасто, як

у Медичному секторі на Матері Вітрів, а потім із більшими паузами. Світло.

Талавір намагався зорієнтуватися, у якому коридорі переслідувач. Темрява.

Йому здалося, що в середньому, і він кинувся в крайній. Світло. Тупіт став

гучнішим. За ним бігло величезне створіння. Талавір устиг побачити, що

коридор закінчувався кімнатою з двома дверима, а потім знову впала темрява.

Він потрусив ліхтар. У трубці ще літало кілька горошин гриба. У їхньому світлі

долоня здавалася синюшною, наче в мерця, а потім він відчув удар. Його

атакувала величезна залізна потвора. Талавір устромив ліхтар їй у пащу, намагаючись стримати натиск кігтів. Бекир мав рацію: джадал складався з

металевого брухту й лише обрисами нагадував людське тіло. Гострі уламки

хаотично формували зуби. Один із ротів, що роззявився на нозі потвори, вчепився Талавіру в коліно. Інший намагався вкусити за живіт. Талавір вирвав

ногу, штовхнув потвору в пах, відчув скрип власних суглобів, розвернувся і

загрюкав у найближчі двері. Вони були зачинені. Потвора стрибнула. Вага

джадала дозволила проломити деревину. Обоє вилетіли в сусіднє приміщення.

Приземлився лише Талавір. Приготувався до нападу. З роздертої шкіри

лилася кров, але джадал зник. А Талавір опинився ніби в глибокій могилі чи

склепі. Смерділо пліснявою, вогким камінням і сечею. Талавір спробував

підвестися і вперся плечима в земляну стелю, обмацав стіни й не виявив жодного

виходу. У скронях застукотіла кров.

— Тільки хлопчики бояться бути похованими заживо, — пробурмотів

Талавір і знову заходився стукати по стінах.

Не зрозуміло, як, але він опинився в ямі, у якій колись жила людина. На

рівні голови він знайшов ділянку, що звучала лункіше, ніж інші. Це була