ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

фанерна дошка. Талавіру вдалося відчистити її від бруду й витягти. У стіні

утворилося невелике вікно, крізь яке до ями ввірвалося тьмяне світло. Після

годин у темряві Талавір не зразу оцінив побачене.

Біля стіни лежав старий матрац, коло нього стояла залізна миска із

зеленкуватою субстанцією. Формою вона нагадувала самсу. Якщо це й була їжа, то вона вже зогнила. Глиняні стіни вкривали дитячі малюнки, які повторювали

карти Мамая: Кара-Меркит і шатро демониці, дім Сєрова, хлопець, дівчинка та

лисиця на двох ногах, Золота Колиска та фігура в центрі чотирьох променів.

Між ними кожен сантиметр стін був заповнений цифрами, формулами та

кресленнями. Подекуди вони були намальовані вугіллям, але здебільшого

нашкрябані. Від стін тхнуло сечею. Талавір зрозумів, що мешканець ями саме

нею змивав попередні написи й формував поверхню під наступні.

Про школу Зорга ходило багато чуток. Талавір зловив себе на думці, що

ніколи по-справжньому в них не вірив. Навіть Руф вважала експерименти, які

начебто проводив доктор Зорг над своїми вихованцями, перебільшенням. Багато

хто з тих вихованців стали верхівкою Старших Братів. То хіба міг один із

засновників організації змусити дитину жити в таких умовах? Але Талавір був

упевнений: це кімната Мамая, де він жив до того, як став ученим та Богом

Спалахів. Так доктор Зорг кував його покору.

Талавір штовхнув стіну плечем. Після кількох ударів глина обвалилася. В

очі вдарило тьмяне світло. На якусь жахливу мить Талавір подумав, що

повернувся на Матір Вітрів. Але це була маленька кімната над ямою, з єдиними

дверима на протилежній стіні. Талавір ступив кілька кроків, обережно потягнув

за ручку й опинився в будинку Сєрова.

У передпокої панувала напівтемрява. Вікна були заклеєні газетами.

Смерділо гнилою їжею, спертим повітрям і помийницею. На підлозі валялися

гори сміття: стоси картону, мішки з пляшками, іржаві бляшанки з емблемами

Старших Братів. У нитках денного світла виблискували ледь помітні часточки

суєру. Мотлох не пропускав жодних звуків. Фільтр і генератор, до звуків яких

Талавір звик за час в Ак-Шеїх, мовчали. Стіл був захаращений брудними

мисками. На дні кожної копошилися величезні хробаки. У їхніх черевцях

пульсували темно-рожеві цяточки. Талавір нахилився ближче, щоб перевірити

здогад, і відсахнувся. Голова кожної личинки закінчувалася мініатюрним

дитячим личком.

На полиці коло столу він побачив якісь препарати. Чоловік згадав слова

Гєри про те, що його дружина помирає. А може, ці ліки для Мамая? Те, що він

побачив у лабіринті, було справжнім жахом засоленого. І як Талавір

розраховував поговорити з Мамаєм?

Він піднявся на другий поверх, туди, де було єдине вціліле вікно. Ще на

сходах він почув скрип і подумав, що це знову джадал. Але то було крісло-гойдалка. Порожнє, як спершу здалося Талавіру. Він підійшов ближче. У купі

брудного лахміття сиділа людина. Голий череп укривали шрами та фістули, з

яких сочився гній. Вуха з’їла короста. Повіки людини були приколоті скріпками.

У місцях проколів виднілася гола кістка. В очах не лишилося нічого людського.

Лише безкінечна мука. Зневодненими, як у мумії, руками людина тримала

великий альбом із родинними фотографіями й невідривно вдивлялася в Дешт за

вікном. Це могла бути тільки онука генерала Сєрова та дружина бея Ак-Шеїх.

Багато років вона стерегла джадала. Можливо, вона знала, як до нього

достукатися.

— Як мені поговорити з Мамаєм? — Талавір присів поряд із кріслом.

Безкінечно довгу мить нічого не відбувалося. Нарешті людина важко, наче

на шарнірах, повернула голову.

— Той, кого ти шукав, уже тут, — сказав скрипучий жіночий голос, а

потім із засушеного горла вирвався сміх. — Тепер він твій! — її обличчя

перетворилося на шмат м’яса, очі витекли з очниць.

Будинок затрусило. Стіни вкрилися тріщинами. Сходи, якими він

підіймався, обвалилися. Талавір затулився рукою і стрибнув до дверей на

протилежному боці веранди. Він майже не здивувався, коли за ними виявилася

карстова печера. «Клятий будинок був частиною лабіринту», — подумав Талавір, роздивляючись паруюче рожеве озеро. Кімната була висічена із суцільної

породи, з неї не було виходу.

Талавір сів, обіперся об стіну й підтягнув до грудей ноги, щоб не

торкнутися суєрної ванни. Бігти не було куди. Озеро вкрили брижі. Одночасно з

цим шепіт у голові Талавіра переродився в Голос. Він належав вкрай розлюченій

жінці.— Чого прилип до підлоги, як купа гною? Тікай! — а потім жінка

заверещала: — Ні, тільки не до нього! Я не хочу!

З рожевої мли вилізла голова джадала. Вкрита залізом рука схопила

Талавіра за ногу й потягла на дно. Він не запам’ятав миті, коли масляниста

рідина заповнила легені, а перед очима розповзлася чорнота.

Талавір отямився в безкінечному темному просторі. Стелі і стін не було, як

і жодних орієнтирів. Талавір подивився на власні руки, торкнувся обличчя.

Попри занурення в суєр, змін не було, як і ран, завданих металевим монстром.

Він відчув рух і обернувся. З глибини кімнати, наче вихоплена й збільшена

камерою, до нього нечутно наблизилася клітка. Залізні прути були товсті й