ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— Це ти теж побачила вві сні?

Дівчинка кивнула, відьма завила, Талавір подумав: ще кілька хвилин таких

тортур — і він кинеться головою об стіну.

— А Бекира ти теж бачила? Як він?

«Якщо хлопчик не дістанеться Таргу, він зжере твою душу, і ти навіки

залишишся зі мною», — у відчаї завищала Амага. Талавір так і не зрозумів, чому

відьма боїться Чорної Корови. Але, попри біль і дражливий шум у голові, це

його потішило. Відьма має слабке місце.

— Я бачила лише жінок. — В очах дівчинки з’явився сум. — Здається, навіть маму. — Талавір подумав, що зараз вона замовкне й наступні фрази

доведеться видирати кліщами, але Чорна Корова продовжила: — Дівчинка з

Матері Вітрів, дочка Сахана Трошки, сказала, що з Бекиром усе добре. Він спить.

Я знаю, ви не дасте його образити? — останнє прозвучало як запитання.

«Чому вона так сказала? Невже знає про Амагу?» — Талавір зазирнув в

обличчя дівчинки в пошуках відповіді, і тут за його спиною хтось заскавучав і

повалився на підлогу. Талавір обернувся і побачив Гєру Сєрова, що обвив себе

руками й качався по долівці. Кебап не дозволяв до нього підходити. Ніязі

прошмигнув між ногами велета, схопив старого за голову й влив до його рота

кілька крапель води. Гєра на мить затих, а потім почав плюватися словами в бік

Талавіра:

— Ти брудний Кіммерик. Я знаю, чого ти хочеш. Ти схожий на свого

батька. Того хтивого пройдисвіта, який спокусив Тамарку — сестру моєї Олечки.

Талавір здогадався, що Гєра Сєров бачить у ньому Мамая.

— Але я вбив твого батька, вбив у тюрмі в Шейх-Елі, — продовжив

стогнати Сєров. — І будинок тобі не дістанеться! Ніколи! Генерал Сєров віддав

його мені. Мені й Олечці. Я вірно йому служив. Я зарив тіло Тамарки після того, як вона тебе народила. Але як, як вижив ти?! Якою силою?

— Небагато тут у тебе друзів, га, Повноважний? — Болбочан підкрутив

вуса. За його спиною принишкли армійці. Навіть фраза Чорної Корови про те, що вона знає секрет Матері Вітрів, не припинила торги за його життя.

— Ну ж бо вгадаю, — Талавір кивнув на Сашу Бідного, — оцей агітував

мене віддати Гавену Белокуну, урятувати так кілька життів. А знаєш, я не проти.

Забирайте дітей і йдіть звідси.

Талавір розвернувся й несподівано схопив дівчинку за руку. Він почувався

смертельно втомленим. На боротьбу з отрутою Амаги та її брата йшли всі сили, а, крім того, він мусив відбиватися від божевільних нападок Сєрова та Саші

Бідного, ще й терпіти підозри армійців. Але це був його вибір, за який не мусили

вмирати інші.

— Ти маєш рацію, родина — це найважливіше, — сказав він Чорній

Корові. — Поки ти знаєш, заради кого б’єшся, ти існуєш. Ти людина. Але

набагато важче просто вижити заради того, кого любиш. Бекир не хотів би, щоб

ти померла.

— Це не вам вирішувати! — Чорна Корова висмикнула долоню. В останню

мить він відчув жар її пальців. — Я нікуди не піду.

— І ми не підемо, — сказав Болбочан. — Ти не правий щодо Саші Бідного.

Гниле м’ясо, навпаки, вважає, що треба битися. Багато хто тут тобі не вірить.

Але я так скажу: якби ти хотів бути на Матері Вітрів, то був би там. А так ти з

нами в цій дірі. Ти засолений і маєш право померти з такими, як ти. Так, браття?

— Буа-ах! — прозвучало над головами армійців. Навіть губи

напівмертвого Шейтана заворушилися.

Саша Бідний не підвів голови. Він шепотів молитву над загиблими синами.

«Помста, — найдавніша розвага чоловіків, — просичала Амага, коли він

відійшов від Чорної Корови. — Він ненавидить ту, яка вбила його синів, більше, ніж тебе, купо сміття, тому й шукає битви зі Старшими Братами. Хоча це тобі не

допоможе. Завтра ти помреш. Як не від вогню Старших Братів, то від отрути

Тарга».— Ти знаєш, я вже подумую віддати вас Чорній Корові. Здається, вона тобі

сподобалася.

Амага із сичанням заповзла в темряву його свідомості. І Талавір із втіхою

подумав, що знайшов рішення, як керувати відьмою під час завтрашнього бою.

Слова Болбочана зняли напруження. Шипохвіст спробував покричати, що

Талавіра не варто пускати в бій, а краще тримати як заручника, але зрештою й

він утратив цікавість до колишнього Повноважного. Армійці виставили варту й

розійшлися по кутках. Болбочан випитав у Талавіра все, що хотів, про зброю

Матері Вітрів, і теж завалився спати. Уже за мить від рівного дихання бея

армійців тільки ледь подзенькували залізні вуса.

Талавір заздрісно поглянув на нього. Міцно спати може лише людина, яка

вірить, що неодмінно прокинеться. Талавір знав, що не засне, він навіть

шкодував, що вже не побачить Рябова. Його колишній товариш нарешті

розчинився у вічності. Якщо Рябову не пощастить, його підхопить Колесо

Двобога й змусить знову пройти все прожите. Порівняно з цим вічні муки поряд

з Амагою не так лякали. Єдиною, з ким би йому хотілося попрощатися, була Ма.

Слова Чорної Корови про те, що вона про нього думає, солодкими мурашками

розповзлися по тілу, змушували забути про завтрашній бій та неминучу загибель.

Якщо є той, хто про тебе пам’ятатиме, то й смерті не існує.

Повітря загусло від смороду немитих тіл. Людей було так багато, що

нічний холод відступив перед диханням десятків легень, але Талавір відчув