ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

поряд ножа й поставив піалу із сіллю. Не припиняючи шепотіти молитву, Азіз-баба зачерпнув довгим нігтем солі з піали й змастив лоба дитині. Хлопчик

жалібно заплакав. У перші секунди після народження він зіштовхнувся з болем і

самотністю. Наче заколихуючи, Азіз-баба переклав дитину до Золотої Колиски.

Молитва перейшла в пісню. Слова приспали хлопчика, а блиск ножа в руках

Азіза-баби заворожив. Ма хотіла закричати, зупинити старого, але знала, що це

неможливо. Вона бачить давно минуле. Того, що зроблено, не змінити.

— Я мушу її оживити, від цього залежить доля мого народу, — наче

вибачаючись, проказав старий до дитини.

Немовля лише блимнуло темними напівсліпими очима. Азіз-баба опустив

ножа. І Ма вже знала, що буде далі. Старий дозволив Ханум забрати кволе тільце.

А вона передала хлопчика в школу Зорга, забравши плату — золоті бляшки його

матері. Ханум весь час була поряд, хоча Мамай її й не помічав. А коли Мамай

розчинився в Спалахах, віддала золоті бляшки Талавіру та Рябову. У них вона

побачила його продовження.

— Бекир, — крізь марення застогнала Ма.

— Ні. Ще не тепер, — проказала Ханум і потягла її далі.

Ма, наче вир, піднятий суєрною бурею, захопив тогірек Діви. Вона

побачила сотні підвалів, де ховалися змучені, поточені виразками жінки. Вони

палили юшан і просили Діву про здоров’я своїх чоловіків. Вони молилися за

мертвих та ненароджених дітей. Цей жорстокий світ їм не належав. Безплідна

земля не має майбутнього… Гірка туга охопила її єство. Що вона може? Цей світ

уже не врятувати. Мамай захотів його знищити, і це йому вдалося. Хіба жінка

була б здатна на таке рішення? Та, що крізь муки приводить у світ нове життя, буде його берегти. Діва захистила б своїх дітей.

А потім Ма побачила осяяне сонцем шатро, що стояло на вершині кургану.

Ханум відсунула запинало й запросила її всередину. Там уже чекали Тітка

Валька й Анархія. Відьма широко всміхнулася обома ротами, а забута подруга

зробила закличний жест. Ма хотіла з ними поговорити, вибачитися перед

Анархією через те, що її залишила, сказати Тітці Вальці, що розуміє її бажання

захистити дочок і не тримає зла через зраду, але десятки інших жінок уже

простягнули до Ма руки, запрошуючи приєднатися до кола. Серед них вона

впізнала Гуль. З-за спини синьошкірої, наче курчата, визирали засолені дівчатка.

Вони хотіли тут бути, але ховалися від величезної потворної жінки, яка

розвалилася поряд із кріслом, що віншувало коло, немов коштовний камінь —

корону. Трон був порожнім. І Ма відчула, що тут немає жінки, здатної його

зайняти.

Коло підніжжя крісла на долівці лежала Чорна Корова. Темне волосся

розметалося по підлозі, коротка обгоріла сукенка зім’ялася, на руках чорніли

сліди сажі, а на тонких гострих колінах червоніли садна. Вона спала. Ма

відчувала тонкий зв’язок дівчинки із зовнішнім світом. Анархія самими очима

попросила допомогти дитині. Ма сіла поруч і поклала долоню на біле холодне

чоло. Чорна Корова розплющила очі.

— Бекир має рацію: батько не був хорошим, — прошепотіла дівчинка, зовсім не дивуючись присутності Ма. — Марко Дорош забрав мене, щоб я стала

зброєю. А тепер і Бекир мене покинув. Я бачила. Він сам пішов. Я нікому не

потрібна й не хочу вертатися. — В очах Чорної Корови забриніли сльози.

— Ні, це не так. — Ма погладила дівчинку по волоссю. — Я не брехатиму

про батька, я сама не знаю, ким він був до Спалахів, а тим більше — на що

перетворився після, але в одному я впевнена: Бекир тебе любить. Він твоя

родина. Тобі тут не місце, дівчинко, не тепер.

— Як і тобі, — пролунав над ними громовий голос Албасти.

Ма подивилася на величезну, схожу на ведмедицю, жінку.

— Де Діва? — запитала Ма, показуючи на порожнє місце.

— Хто ж її знає? Спить, забула про нас, загубилася. Ми маємо притягти її і

змусити битися з Двобогом. Бо що це за мати, яка не бореться за власне дитя?

Ма кивнула: «Так, мати повинна боротися». Вона схилилася над

дівчинкою і прошепотіла їй кілька слів.

— Ти маєш повернутися, щоб розказати їм те, що сказала тобі я. Добре?

Чорна Корова обійняла її на знак згоди. А потім вона відчула на своєму

плечі руку Ханум, — і коло розімкнулося, Ма знову опинилася у своїй кімнаті.

Станцію несамовито теліпало. Вона подивилася на зап’ясток. Пагін суєру зник, не залишивши на шкірі жодного сліду. Обличчя Ханум стало зовсім сірим. На її

губах з’явилися криваві бульбашки.

— Ключі, — прошепотіла кіммеринка.

Ма витягла з її кишені зв’язку. Вона не знала, що мусить сказати: жінка

помирала, і кожне слово могло стати останнім.

— Ти була справжньою матір’ю для Мамая, Ханум, — нарешті промовила

Ма. Медична сестра на мить із вдячністю опустила повіки, наче погоджуючись зі

сказаним.

— Дівчинка. За стіною. Не всі діти тоді згоріли, — сказала Ханум. —

Тогірек Діви, коло Діви вернулося до тебе. Тепер ти можеш їх врятувати.

— Дякую. — Ма торкнулася губами холодного лоба Ханум, поклала її

голову на підлогу й вийшла з кімнати.

Мати — це та, для якої немає чужих дітей.

Талавір. І ще один вогонь торкнеться проклятої землі

Амага змусила Талавіра не наближатися до Чорної Корови, що непритомна