ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— Чого ж? — прохрипів Саша Бідний. — Я говорив із твоєю Ма, пташко.

Перед тим, як її забрали. І це вона відправила мене. По тебе.

Слова акинджия ошелешили Бекира. Саша Бідний встиг поговорити з Ма?

Як і коли це сталося? У вухах Бекира досі лунав вибух, який ударив їм у спини, коли вони залишили Ма в руїнах старої школи. Отож Ма не настільки

постраждала, як він думав. Тоді виникає питання: як вона дала себе захопити, адже ненавиділа Старших Братів? І невже настільки довіряла Саші Бідному, що

могла відправити по нього?

— Як тобі вдалося з нею поговорити? Там же був сам Белокун? — нарешті

запитав Бекир.

— Акинджиї давно їдять із ложки Старших Братів, — хмикнув Шипохвіст.

Шейтан на нього вишкірився, а Джин випустив із рота вогняну хмарку.

— І що вона тобі сказала? Куди ти маєш нас привести? — Бекир дивився

лише на Сашу Бідного, але помітив, як сіпнулися Близнюки. Вони не вміли

тримати обличчя. Саша Бідний недоговорював.

— До неї. На Матір Вітрів. Ти знав, що до того, як прийти в Ак-Шеїх, твоя

Ма працювала зі Старшими Братами? Була шишкою на Станції? — повільно, наче ріжучи м’ясо, проказав Саша Бідний.

— Я знаю все, що мені потрібно! — не стримався Бекир. Хоч він уявлення

не мав, про що говорив акинджий, але відчував, що той каже правду, яку від

Бекира завжди ховали. — Ти натякаєш, що Ма з власної волі опинилася на

Матері Вітрів? Але вона втекла звідти. — Бекир відчув, як до горла підступив

клубок. Нігті впилися в долоні. Він мусив би стриматися, але слова вже рвалися

назовні, як пил, здійнятий бурею. Вони мали його почути, послухати, зробити

так, як він каже. — Вона все життя ненавиділа Старших Братів. Ми маємо її

врятувати, маємо напасти на Матір Вітрів! — Він розвернувся до Болбочана. —

Ви казали, що зараз найкраща нагода завдати удару!

Бей армійців повільно втягнув дим юшану. На вусах палахкотіли

відблиски вогнища, наче це були дроти, розжарені вогнем. Він усміхнувся. На

подив Бекира, усміхнувся щиро, навіть із захватом, наче не тільки не

розсердився, а й вітав запал хлопця.

— Знав я одну жінку, яка тринадцять років тому втекла від Старших Братів.

За її спиною Станція згоріла, а Белокун був змушений ховатися в небі, як старий

кхартал. Це було в третій місяць весни другого року після Спалахів, — мрійливо

сказав Болбочан і посерйознішав. — Я б дуже хотів зняти Матір Вітрів із небес, солодке м’ясо, але нас замало. На таке потрібно рішення Ради юртів.

— До мене дійшли чутки, — прохрипів Саша Бідний, і Бекир подумав, що

з радістю вирвав би всі трубки з маски акинджия і запхав йому в пельку, бо знав, що той готується сказати якусь хитру гидоту. — Генерал Григоренко-другий

якраз збирає Раду юрт.

Передчуття не обманули. Армійці цього не знали, вони обмінялися

стривоженими поглядами, які значили більше за слова. Рада юртів була

найвищим керівним органом Армії потвор, їй корилися всі підрозділи. І Бекир

зрозумів, що все вирішено. Акинджиї та Армія потвор не сваритимуться через

якихось дітей. Кожен хотів отримати бажане меншою кров’ю. А це означало, що

й у Бекира немає вибору: він мусить йти до Матері Вітрів, щоб бодай спробувати

врятувати Ма.

Болбочан проминув поглядом Бекира, наче все сказане до того більше не

мало значення, і зосередився на Саші Бідному.

— Якщо тобі так потрібен хлопець, о мисливцю за головами, то готовий

піти тобі назустріч і змінити пропозицію. Бери його, а дівчинка піде з нами.

Хутряний мішок може обирати.

«„З одного боку, прихисток у Кара-Тобе, з другого, — дівчинка-атеш і

незмінений". Болбочан зрозумів, що не отримає обох, тож вирішив забрати

найсильнішу», — подумав Бекир і вирішив, що не буде його спиняти. З

армійцями Чорна Корова буде в більшій безпеці, ніж з акинджиями.

— Я без Бекира нікуди не піду! — скрикнула Чорна Корова.

Але її протест проігнорували. Угоду було укладено. Напруження спало, а в

акинджиїв знайшлося ще кілька бурдюків із самогоном. Діти відповзли подалі

від галасливих чоловіків. Їх ніхто не спиняв. Хоча Бекир і відчував на собі

погляд Шейтана.

— Він хоче обміняти тебе на Ма, — прошепотів Ніязі, — не ведися на це.

— Наче я сам не здогадався? Саша Бідний завжди хотів отримати Ма.

— Я нікуди без тебе не піду, — вперто повторила Чорна Корова.

Очі Забувайка співчутливо блиснули з хутра Ніязі.

— Тобі буде безпечніше з Армією потвор, — якомога холодніше сказав

Бекир. У нього розривалося серце, але щоб вона пішла, він має відштовхнути, як

це зробила Ма в старій школі. А ще вона казала, що треба відпускати тих, кого

любиш. Тільки не попереджала, наскільки це боляче. — Тобі теж краще піти з

ними. — Він не ризикнув зазирнути Ніязі в очі. — Ак-Шеїх уже немає. Твого

діда теж. Ти завжди хотів подивитися світ, ось маєш нагоду. — Бекир не дав їм

відповісти, розвернувся і рушив до іншого боку табору.

«Так буде краще. Так вони будуть у безпеці», — переконував себе хлопець.

Іще ніколи він не почувався таким самотнім і безсилим.

Самогон та мирова угода значно поліпшили загальний настрій. Тепер

акинджиї та армійці скидалися на найкращих друзів. Гульня розтяглася глибоко

за північ. У розпал веселощів Болбочан на нетвердих ногах виліз на берег каналу.