ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— Так, чоловічку, — проревіла Албасти й показала на карту. Талавір був

переконаний, що раніше не бачив цього зображення, хоч за час у Дешті вивчив

усі карти Мамая. На картинці були зображені курган Кара-Меркит і

розпростерта на траві кіммеринка. — Вона загнала себе в пастку. Вона була

слабкою, коли знайшла тіло. Хотіла сховатися. А потім щось сталося — і вона не

змогла вийти з обраного тіла. Божественна суть заснула, а людина так і не

здогадалася, що тепер ділить своє тіло з богинею. Люди молилися Діві й марно

чекали на допомогу. Я страждаю, коли думаю, що вона чула й не могла

відповісти.

Страшна зовнішність ніяк не пасувала до сумних і навіть ніжних слів

Албасти.

— Та їй насрати! — вигукнула Амага. — Вона й до сну не дуже

переймалася. Дала захопити Кіммерик. Звідки ти знаєш, що Діва досі десь є?

— Бо ми в неї віримо. — Албасти розвернула руку й показала татуювання, а потім махнула в бік дівчат.

— Це ж сталося і з Мамаєм? — вирішив повернути на своє Талавір. — У

ньому теж спав Бог Спалахів? А після того, як Мамай-новий задіяв Золоту

Колиску, бог відродився?

— Боги, як і люди, постійно змінюються. — Албасти поклала на догму ще

одну карту. На малюнку був зображений джадал. Червоні очі палали в темній

щілині шолома. — Якщо люди про них забувають, вони стають злими, як от Тарг, що майже ледь не перетворився на джадала. Або змінюють свою сутність, так

що вже й самі не пам’ятають, ким були колись. Усе залежить від тих, хто і як

поклоняється богам. Після Спалахів люди увірували в Бога Спалахів. Можна

сказати, тоді він і виник або відродився. Мамай-новий задіяв Золоту Колиску, але в ту мить він був лише людиною.

Албасти поклала на догму третю карту й з цікавістю схилилася над

малюнком. У центрі людського кола виділявся чоловічок. Його тіло складалося

зі знайомого Талавіру мотлоху. Чоловічок посміхався і тримав за руки інших. За

їхніми спинами догорала заграва, а у високому небі, наче метеорит, палав вогнем

коптер. Талавір уявлення не мав, що бачить, але картинка йому не сподобалася.

— Що кажуть карти? Де шукати доктора Мамая?

Албасти розпливлася в посмішці. Ікла червоніли у відблисках смолоскипів.

— Усюди й ніде, — вона слово в слово повторила фразу Азіза-баби.

— Що це означає? — розчаровано скривився Талавір. — Як мені його

знайти? Де Золота Колиска?

— Її вже не існує. Дитина виросла з колиски. Усе, на що вистачить твого

життя, — розібратися з духами, які тебе переслідують. — Албасти накрила

широкою рукою карти, завершуючи ворожіння.

— Стій, ти не сказала нічого путнього!

— Сам стій, мішок із кістками, тепер моя черга, — рот на животі знову

розімкнувся. — Моєму братові потрібне нове тіло, у якому він би зміг прожити

людське життя. Справжнє тіло, а не це дрантя.

— Ми ще не розібралися з моїм питанням, істерична ти відьмо, —

спробував погамувати Амагу Талавір. Албасти вивалила на нього казки про богів, але так і не відповіла на поставлене запитання. Він почувався ошуканим.

— Албасти, царівно, — улесливо продовжив рот. — Якщо ти не знайдеш

Таргу тіло, він остаточно переродиться на джадала і зруйнує світ. Усе, що ти

бачив до того, купо сміття, — зміненим тоном заговорила вона до Талавіра, —

лише предтеча справжньої люті. Він був місцевим демоном, але скоро накриє

Кіммерик, а тоді й цілий всесвіт. Йому треба знайти людське тіло. Ти це знаєш, Албасти, знаєш!

Амага казала правду. Принаймні сама в це вірила.

— Що буде, якщо я не позбудуся цих духів? — запитав він в Албасти.

— Помреш, — проревіла потворна жінка. — Тобі не витримати душі Тарга.

Талавір подумав, що це докорінно змінює ситуацію. Якщо вчора він був

ожилим експериментом Белокуна й жадав помсти за брехню, то тепер доведеться

обирати, на що витрачати дорогоцінний час.

— Скільки в мене є?

— Кілька годин, кілька днів. Це не тогуз коргоол, тут не можна точно

обрахувати, — замість Албасти капризно відповів рот на животі. — Тому треба

швидше знайти тіло для Тарга. Не тимчасове, а його власне. Якогось хлопчика, міцного й здорового. Скажи, Албасти, де таке знайти? — у скреготі зубів

почулося благання. — Скажи — і віддаси свій борг, а я замовкну. Це чесна угода.

«Хлопчика» вдарило Талавіра по вухах. Він може передати духів лише

іншій людині, але що при цьому з нею буде? Мати у власній голові істеричну

відьму та напівджадала — задоволення не з приємних, але «нагородити» цим

іншого? Ця думка Талавіру не сподобалася. Він підійшов джадалу тому, що був

експериментом Белокуна, штучно сконструйованою людиною, позбавленою

власних спогадів. Йому пощастило зустріти Амагу, а потім поєднати скажених

сестру й брата у своїй голові. Порожня голова, як і порожній глек, здатна

вмістити те, що в неї заллють, нехай і духів, але ж інша людина, дитина, такою

не буде. Тарг розчинить її особистість, як іржа чи пліснява. Талавір цього не

дозволить.

Албасти знову заспівала, прикрила повіки й почала розгойдуватися, наче

поринула в транс. Чи то від шторму, а чи від пісні стіни задрижали, дерев’яні

панелі, що закривали вікно, заскрипіли. За деякий час Албасти розплющила очі й

хрипким голосом почала описувати добре відому Талавіру картину: вона