ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

рукотворний підпис внизу сторінки: «Ця земля не любить, щоб її завойовували».

Тепер він подумав, що його міг зробити доктор Мамай. Може, йому так

сподобалася легенда про давнього хана, що він захотів узяти його ім’я? А може, доктор Мамай теж вважав себе зайдою, завойовником?

— Не знаю, як Мамай-новий отримав Золоту Колиску. Спала я, —

роздратовано проказав рот. — Знаю тільки, що через багато століть курган із

належним ритуалом розрив один із чильтани й нарешті забрав ту прокляту

Колиску. І ледь не поплатився за це своїм сином. Часи стояли зрадливі. Сюди

вперше прийшов Двобог. Золоту Колиску вкрали й вивезли якісь недоумки. Її

дуже довго не було в Кіммерику. А сина того чильтани врятувала Албасти —

велика мати всіх дітей, — глузливо цокнув рот. — А ще за якийсь час той, що

вкрав Золоту Колиску, повернувся до Кіммерику, заліз до кургану й витяг золото, а з ним — і джадала.

Бо більше не було Золотої Колиски, що стримувала мого злого брата. Я

думала, що без брата й цієї клятої Колиски нарешті посплю спокійно, аж той

недоумок Мамай-новий учинив Спалахи. А за ним з’явився ти, купо сміття, і

зібрав нас у своєму кволому тілі. Ти винна мені ворожіння, Албасти, —

прокричав рот до потворної жінки. Зуби стукнули з такою силою, що в повітря

здійнялися іскри. — Я хочу, щоб ти забрала нас із цього тіла. Жриця має

виконувати клятву.

Остання фраза була частиною якогось давнього, не зрозумілого Талавіру

ритуалу між відьмами. Але решту він розпізнав. Амага переказала історію тестя

Гєри Сєрова. Це старий генерал Сєров розрив курган і притяг до свого будинку

зло, що зрештою занапастило всю його родину. Але при цьому він не знав, як діє

Золота Колиска. А от доктор Мамай не тільки її отримав, а й зумів застосувати.

— Я теж хочу, щоб ти їх із мене витягла, — підтвердив Талавір. — Але

спершу скажи, де подівся наш Мамай, той, що не хан? Дідько бери з їхніми

іменами!

— Скажи йому. Вважай, це частина угоди, — попросив рот на животі.

Албасти примружилася, наче тварина перед атакою, а потім випростала

руку й зробила прохальний жест. Дівчата завмерли, як злякані ховрашки. Талавір, нічого не розуміючи, втупився в порожню зашкарублу, наче у тварини, долоню.

— Дай їй карти, купо сміття! Вона має поворожити! — скрикнула Амага

вже в його голові.

Талавір трохи повагався і витягнув із кишені обідраного комбінезона

колоду. З кам’яної діри висунулася кучерява голова дівчинки, яку він невдало

рятував у Дешті. Вона тримала миску з рожевою рідиною й від напруження аж

закусила губу. Підлога була нерівною — дівчинка спіткнулася. Талавір кинувся, щоб її підтримати, але його випередив Волошин. Співець підхопив дівчинку й

сам підніс Талавіру миску.

— Горе! Горе тому, хто розплеще сюю чашу, не спивши до дна, — сказав

він. Пухкими щоками стікали цівки поту. Самими очима він благав не пити.

— Пий! Якби вона хотіла тебе вбити, то давно б уже вбила, — наказала

Амага. — Без цього вона нічого не скаже. Частина ритуалу.

Талавір проковтнув гірку слину. Він уже й не пам’ятав, коли востаннє пив.

Відвар парував і нагадував каву в юрті Азіза-баби. Талавір відчував, що Амага

сказала правду, хоч і не всю, проте не мав особливого вибору, узяв чашу й

ковтнув. Відвар виявився солоно-пряним і, на його подив, приємним на смак.

Албасти дочекалася, доки він доп’є, узяла порожню миску й укинула до

неї карти. Колода глухо вдарила об дно. У вікно влетів порив вітру. Небо

потемніло, хвилі спінилися. Починався шторм. Блискавка освітила пейзаж за

вікном — величезного ведмедя Аю, що нависав над темним морем. Талавіру

здалося, що гора ворухнулася. Албасти хитнула головою, дівчата кинулися до

дерев’яних щитів і, наче ставнями, закрили ними вікно. У печері запалали

вогники. Сотні тіней застрибали стінами. Одна з дівчат передала Албасти жмут

сухих трав. Інша дівчинка — жаровню. Потвора кинула у вогонь сушняк і тихо

заспівала.

Талавір відчув, як Амага зіщулилася. Колискова була їй знайомою. Гіркий

запах торкнувся язика. Перед Албасти розстелили рушник. Це був дуже давній, вишитий кольоровими нитками шматок тканини. Подекуди нитки вицвіли та

потерлися, але рослинні візерунки все ще читалися. Чомусь Талавір був

переконаний, що бурі плями — це сліди від крові. Албасти струсонула миску й, наче ворожачи, одну за одною почала витягувати карти.

— Це догма, — пояснила вона й поклала першу карту на рушник. — Нею

застеляють колиску, коли кладуть туди дитину. Я бачила, як народився новий

Мамай — той, про якого ти питаєш. Я бачила, як народжувалися в Кіммерику всі

з його роду. Я намагалася їх охороняти. Ось що має робити істинна жриця Діви

— берегти дітей, берегти свій народ, поки богиня спить.

— І коли це ти стала істинною жрицею Діви? — не стрималася Амага.

— Коли ти не дала мені померти, я цілу ніч пролежала на кургані, над

твоєю могилою, Амаго. Мені снилися сни. До мене приходила Богиня. На ранок

я вирішила, що переродилася, що Діва прокинулася й увійшла в мене. У давнину

боги часто обирали людські тіла. Кожному богові хотілося зрозуміти, як це —

бути людиною. Але я спізнилася.

— Богиня обрала іншу? — Талавір відчув, що й Амага чекала на відповідь.