Доктор Фаустус

— Правду каже! — заявив навпростець Матеус Арцт, якого прозвали «соціал-Арцтом» за його палку любов до соціальних питань. Він був християнський соціаліст і часто цитував вислів Гете про те, що християнство було політичною революцією, яка помилково стала революцією моральною. Тепер він також сів на свого коника: — Християнство знов повинне зробитися політичним, тобто соціальним: це був би правильний, єдиний спосіб дисциплінувати релігійне життя, бо воно дійсно може виродитись, як тут непогано сказав Леверкюн. Релігійний соціалізм, соціально забарвлена релігійність — ось що нам потрібне. Головне знайти правильні концепції, теологічну концепцію треба пов'язати з соціальною, з завданням удосконалення людського суспільства, яке перед нами поставив Бог. Повірте мені,— сказав на закінчення він,— все зводиться до того, щоб виріс народ-промисловець, міждержавна промислова нація, яка зможе колись утворити досконале з усіх поглядів європейське суспільство, єдиний економічний організм. У ньому будуть зосереджені всі творчі імпульси що в зародку існують уже й тепер, здатні не лише технічно здійснити нову економічну структуру, не тільки докорінно оздоровити природні людські стосунки, а й заснувати новий політичний лад.

Я віддаю розмови цих студентів так, як вони їх провадили, з усіма висловами, запозиченими з академічного жаргону. Їм навіть на думку не спадало, що той жаргон надто пишномовний, навпаки, вони користувалися ним із задоволенням, невимушено й цілком природно, з віртуозною непретензійністю перекидаючись гучними, претензійними словами. Наприклад: «природність і демонізм буття», «теономічна концепція»; все це можна було б сказати простіше, але тоді воно випало б з їхнього гуманітарного стилю. Вони залюбки ставили «основоположні питання», говорили про «сакральний простір», «політичний простір» і навіть «академічний», про «структурний принцип», про «діалектичну напруженість стосунків», «онтичні відповідності» й таке інше. Дойчлін, заклавши руки за потилицю, поставив основоположне питання про генетичне першоджерело Арцтового економічного суспільства. Ним може бути лише економічний розум, і тільки він може бути речником того економічного суспільства.

— Треба ж нам з'ясувати собі, Матеусе,— сказав він,— що суспільний ідеал економічної соціальної організації походить від автономного просвітницького мислення, одне слово, від раціоналізму, не підвладного надрозумним і недорозумним силам. Ти вважаєш, що справедливий лад можна побудувати на самій лише основі людської свідомості й розуму, при чому «справедливий», по-твоєму, дорівнює «соціально корисному». І з цього має повстати новий політичний лад? Але ж економічний простір зовсім не те що політичний, безпосередній перехід від економічного, соціально корисного мислення до історично-політичної свідомості неможливий. Дивно, що ти цього не розумієш. Політичний лад невід'ємний від держави, а держава — це форма влади й панування, і визначає її не ідея корисності. Вона — виразник інших властивостей, ніж ті, що їх мають на увазі представник фірми чи секретар профспілки, наприклад, честі й гідності. Люди економічного простору, любий мій, не мають відповідних оптичних уявлень, щоб сприйняти такі властивості.

— Ох, Дойчліне, що ти верзеш,— заперечив Арцт.— Ми, сучасні соціологи, дуже добре, знаємо, що й держава зумовлена функціями корисності. В цьому сенс судочинства й органів громадської безпеки. І взагалі ми живемо в добу економіки, просто економіка визначає історичний характер нашої доби, а честь і гідність державі не допоможуть, якщо вона не вміє правильно оцінювати економічні умови й керувати ними.

Це Дойчлін визнав. Але не погодився з тим, що функції корисності визначальні для держави. Законність держави грунтується на її величі, її суверенності, а тому не залежить від визнання її вартості окремими індивідуумами, бо вона — на відміну від казуїстики «громадського договору»124 — існувала до тих індивідуумів. Понадіндивідуальні зв'язки такі самі первинні, як і окремі особи, і економіст тому й не має ніякого уявлення про державу що не розуміє її трансцендентальних основ.

На це фон Тойтлебен сказав:

— Мені досить подобається поєднання соціального з релігійним, яке боронить Арцт, це краще, ніж розмежовувати їх, і Матеус має цілковиту рацію, коли твердить, що головне знайти правильний зв'язок. Але щоб такий зв'язок був правильний, одночасно релігійний і політичний, він повинен бути народний, і тут я питаю себе: чи з економічного суспільства може виникнути нова народність? Гляньмо на Рурську область: кілька центрів, де рояться люди, але нема жодного осередку нової народності. Проїдьте колись поїздом з Лейни до Галле! Ви побачите робітників, що непогано вміють розмовляти про тарифний закон і тарифні нарахування, але з тих розмов ви не виснуєте, що їхня колективна діяльність породила спільноту, яка може перерости в народність. В економіці дедалі більшу владу набирає голий кінцевий результат...