Читаем Аліса в Дивокраї полностью

— Ми здобули блискучу освіту, адже ходили до школи щодня...

— Я також відвідувала щоденну школу, — сказала Аліса. — Нема чого вам хвалитися цим.

— І у вас були додаткові уроки? — дещо стурбовано поцікавилася Фальшива Черепаха.

— Так, — промовила Аліса. — Французька мова і музика.

— І прання? — запитала Фальшива Черепаха.

— Ну, що ви! — обурено заперечила Аліса.

— Ага! Виходить, у тебе була не така вже хороша школа, — сказала Фальшива Черепаха з величезним полегшенням. — У нашій школі додаткові уроки були з французької мови, музики і прання.

— Воно, мабуть, було не дуже потрібне вам, — зауважила Аліса, — на дні моря.

— Я не могла вивчати його, — сказала Фальшива Черепаха, зітхаючи. — Я пройшла тільки обов’язкові предмети.

— Які саме? — допитувалася Аліса.

— Перш за все, звичайно, я навчилася чигати й кусати, — відповіла Фальшива Черепаха. — Потім ішли чотири дії арифметики: удавання, віджимання, втілення і вноження.

— Ніколи не чула про вноження, — насмілилася зауважити Аліса. — Що це таке?

Грифон здивовано розвів лапами.

— Ніколи не чула про вноження! Але ти знаєш хоча б, що означає слово «вручення»?

— Так, — не зовсім впевнено відповіла Аліса. — Це означає... передачу... чогось... комусь...

— Ну, тоді, — продовжував Грифон, — якщо ти не знаєш, що значить вноження, то ти справжнісінька незнайка.

Алісі не хотілося ставити інші запитання з цього приводу, тому вона звернулася до Фальшивої Черепахи:

— Що, крім цього, входило до обов’язкових предметів?

— Ну, була ще свисторія, — відповіла Фальшива Черепаха, загинаючи ласти та перелічуючи предмети, — свисторія стара й нова, географія, балювання. Викладачем балювання у нас був старий морський вугор. Він навчав нас також рисуватись і тушуватись.

— А як це робиться? — допитувалася Аліса.

— Бачиш, я не можу показати тобі цього сама, — промовила Фальшива Черепаха, — я надто неповоротка. А Грифон ніколи того не вчився.

— Я не мав часу, — сказав Грифон. — Але я вчився у класичній гімназії. Моїм учителем був старий краб, так, краб.

— Я ніколи не вчилася у нього, — зітхнула Фальшива Черепаха. — Він, казали, учив плутівської та грацької мови.

— Так, так, це правда, — підтвердив Грифон, також зітхаючи, і вони обоє затулилися лапами.

— А скільки годин на день тривали у вас уроки? — запитала Аліса, поспішаючи змінити розмову.

— У нас це називалося строки. Ми мали десять годин в перший день, — сказала Фальшива Черепаха, — потім дев’ять і так далі.

— Як дивно! — вигукнула Аліса.

— Саме тому вони й називалися строки, — зауважив Грифон, — бо вони щодня скорочувалися.

Це була зовсім нова для Аліси точка зору, і вона її обмірковувала деякий час, а потім зробила таке зауваження:

— Виходить, на одинадцятий день був вихідний?

— Ну звичайно, — погодилася Фальшива Черепаха.

— А як було на дванадцятий день? — жадібно допитувалася Аліса.

— Годі про навчання, — рішуче втрутився Грифон. — Розкажи їй що-небудь про розваги.

<p>Розділ Х. Рачача кадриль</p>

Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і витерла очі ластом. Вона не зводила очей з Аліси і намагалася заговорити, але хвилину чи дві давилася від сліз.

— Може, у неї кістка в горлі? — сказав Грифон і почав трусити її та бити по спині.

Зрештою Фальшива Черепаха оволоділа собою і, хоч сльози котилися у неї по щоках, розповідала далі:

— Тобі, мабуть, не доводилося довго жити на дні моря, — («Справді, не доводилося», — промовила Аліса), — і ти, може, навіть не знайома з раками-омарами. — (Аліса було почала: «Я одного разу куштувала...» — але швиденько прикусила язика і погодилася: «Ні, не знайома».) — Тоді ти навіть уявити собі не можеш, яка це чарівна річ — рачача кадриль!

— Правду кажете, — погодилася Аліса. — А що це за танець?

— Ну, — сказав Грифон, — спочатку стають у ряд на березі моря...

— У два ряди! — вигукнула Фальшива Черепаха. — Тюлені, черепахи, лососі й так далі. Потім, коли приберуть з дороги всіх медуз...

— На це завжди потрібен певний час, — перебив Грифон.

— Роблять два кроки вперед...

— У кожного за партнера омар! — закричав Грифон.

— Неодмінно, — сказала Фальшива Черепаха. — Роблять два кроки вперед, беруть партнерів...

— Міняють омарів і роблять два кроки назад, — підхопив Грифон.

— Потім, розумієш, — продовжувала Фальшива Черепаха, — кидають...

— Омарів! — вигукнув Грифон і аж підскочив.

— Далеко в море...

— Пливуть за ними! — верещав Грифон.

— Перекидаються у воді! — кричала Фальшива Черепаха, несамовито стрибаючи.

— Знову міняють омарів! — репетував Грифон на весь голос.

— Повертаються на берег, і... на цьому кінчається перша фігура, — сказала Фальшива Черепаха зразу ослаблим голосом. І двоє створінь, які щойно стрибали, мов несамовиті, знову посідали, сумні та принишклі, і дивилися на Алісу.

— Це, мабуть, дуже гарний танець, — несміло зауважила Аліса.

— Хочеш подивитися? — запитала Фальшива Черепаха.

— О, дуже хочу! — сказала Аліса.

— Слухай, давай спробуємо першу фігуру! — звернулася Фальшива Черепаха до Грифона. — Ми можемо обійтися без омарів, розумієш? Хто буде співати?

— О, ви співайте, — сказав Грифон, — я забув слова.

Перейти на страницу:

Похожие книги