— Ми здобули блискучу освіту, адже ходили до школи щодня...
— Я також відвідувала щоденну школу, — сказала Аліса. — Нема чого вам хвалитися цим.
— І у вас були додаткові уроки? — дещо стурбовано поцікавилася Фальшива Черепаха.
— Так, — промовила Аліса. — Французька мова і музика.
— І прання? — запитала Фальшива Черепаха.
— Ну, що ви! — обурено заперечила Аліса.
— Ага! Виходить, у тебе була не така вже хороша школа, — сказала Фальшива Черепаха з величезним полегшенням. — У нашій школі додаткові уроки були з французької мови, музики і прання.
— Воно, мабуть, було не дуже потрібне вам, — зауважила Аліса, — на дні моря.
— Я не могла вивчати його, — сказала Фальшива Черепаха, зітхаючи. — Я пройшла тільки обов’язкові предмети.
— Які саме? — допитувалася Аліса.
— Перш за все, звичайно, я навчилася чигати й кусати, — відповіла Фальшива Черепаха. — Потім ішли чотири дії арифметики: удавання, віджимання, втілення і вноження.
— Ніколи не чула про вноження, — насмілилася зауважити Аліса. — Що це таке?
Грифон здивовано розвів лапами.
— Ніколи не чула про вноження! Але ти знаєш хоча б, що означає слово «вручення»?
— Так, — не зовсім впевнено відповіла Аліса. — Це означає... передачу... чогось... комусь...
— Ну, тоді, — продовжував Грифон, — якщо ти не знаєш, що значить вноження, то ти справжнісінька незнайка.
Алісі не хотілося ставити інші запитання з цього приводу, тому вона звернулася до Фальшивої Черепахи:
— Що, крім цього, входило до обов’язкових предметів?
— Ну, була ще свисторія, — відповіла Фальшива Черепаха, загинаючи ласти та перелічуючи предмети, — свисторія стара й нова, географія, балювання. Викладачем балювання у нас був старий морський вугор. Він навчав нас також рисуватись і тушуватись.
— А як це робиться? — допитувалася Аліса.
— Бачиш, я не можу показати тобі цього сама, — промовила Фальшива Черепаха, — я надто неповоротка. А Грифон ніколи того не вчився.
— Я не мав часу, — сказав Грифон. — Але я вчився у класичній гімназії. Моїм учителем був старий краб, так, краб.
— Я ніколи не вчилася у нього, — зітхнула Фальшива Черепаха. — Він, казали, учив плутівської та грацької мови.
— Так, так, це правда, — підтвердив Грифон, також зітхаючи, і вони обоє затулилися лапами.
— А скільки годин на день тривали у вас уроки? — запитала Аліса, поспішаючи змінити розмову.
— У нас це називалося строки. Ми мали десять годин в перший день, — сказала Фальшива Черепаха, — потім дев’ять і так далі.
— Як дивно! — вигукнула Аліса.
— Саме тому вони й називалися строки, — зауважив Грифон, — бо вони щодня скорочувалися.
Це була зовсім нова для Аліси точка зору, і вона її обмірковувала деякий час, а потім зробила таке зауваження:
— Виходить, на одинадцятий день був вихідний?
— Ну звичайно, — погодилася Фальшива Черепаха.
— А як було на дванадцятий день? — жадібно допитувалася Аліса.
— Годі про навчання, — рішуче втрутився Грифон. — Розкажи їй що-небудь про розваги.
Розділ Х. Рачача кадриль
Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і витерла очі ластом. Вона не зводила очей з Аліси і намагалася заговорити, але хвилину чи дві давилася від сліз.
— Може, у неї кістка в горлі? — сказав Грифон і почав трусити її та бити по спині.
Зрештою Фальшива Черепаха оволоділа собою і, хоч сльози котилися у неї по щоках, розповідала далі:
— Тобі, мабуть, не доводилося довго жити на дні моря, — («Справді, не доводилося», — промовила Аліса), — і ти, може, навіть не знайома з раками-омарами. — (Аліса було почала: «Я одного разу куштувала...» — але швиденько прикусила язика і погодилася: «Ні, не знайома».) — Тоді ти навіть уявити собі не можеш, яка це чарівна річ — рачача кадриль!
— Правду кажете, — погодилася Аліса. — А що це за танець?
— Ну, — сказав Грифон, — спочатку стають у ряд на березі моря...
— У два ряди! — вигукнула Фальшива Черепаха. — Тюлені, черепахи, лососі й так далі. Потім, коли приберуть з дороги всіх медуз...
— На це завжди потрібен певний час, — перебив Грифон.
— Роблять два кроки вперед...
— У кожного за партнера омар! — закричав Грифон.
— Неодмінно, — сказала Фальшива Черепаха. — Роблять два кроки вперед, беруть партнерів...
— Міняють омарів і роблять два кроки назад, — підхопив Грифон.
— Потім, розумієш, — продовжувала Фальшива Черепаха, — кидають...
— Омарів! — вигукнув Грифон і аж підскочив.
— Далеко в море...
— Пливуть за ними! — верещав Грифон.
— Перекидаються у воді! — кричала Фальшива Черепаха, несамовито стрибаючи.
— Знову міняють омарів! — репетував Грифон на весь голос.
— Повертаються на берег, і... на цьому кінчається перша фігура, — сказала Фальшива Черепаха зразу ослаблим голосом. І двоє створінь, які щойно стрибали, мов несамовиті, знову посідали, сумні та принишклі, і дивилися на Алісу.
— Це, мабуть, дуже гарний танець, — несміло зауважила Аліса.
— Хочеш подивитися? — запитала Фальшива Черепаха.
— О, дуже хочу! — сказала Аліса.
— Слухай, давай спробуємо першу фігуру! — звернулася Фальшива Черепаха до Грифона. — Ми можемо обійтися без омарів, розумієш? Хто буде співати?
— О, ви співайте, — сказав Грифон, — я забув слова.