Читаем Аліса в Дивокраї полностью

«Ой, як ці створіння командують і примушують повторювати уроки! — подумала Аліса. — Точнісінько так, наче я зараз у школі». Проте вона підвелася і почала читати вірша, але голова в неї була так забита тріскою та омарами, що вона сама не знала, що говорила. І, звичайно, слова вийшли зовсім дивні:

Обізвався омар: «Хтось мене перепік,

Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».

І, як качка носок підтягає вуском,

Так він п’ятки свої вивертає носком.

— У нас у школі цей вірш розказували інакше, — сказав Грифон.

— А я ніколи не чула цього вірша раніше, — зауважила Фальшива Черепаха, — але мені здається, що це якась нісенітниця.

Аліса нічого не сказала. Вона сіла, затуливши обличчя долонями, і роздумувала, чи буде коли-небудь усе іти своїм звичаєм.

— Я хочу, щоб вона дала пояснення, — промовила Фальшива Черепаха.

— Вона не зуміє пояснити, — швидко сказав Грифон. — Переходь до другого куплета.

— Як там було сказано про п’ятки? — не вгамовувалася Фальшива Черепаха. — Як він міг вивертати їх носком?

— Це перша позиція в танці, — пояснила Аліса. Але загалом вона була страшенно спантеличена і жадала змінити тему розмови.

— Переходь до другого куплета, — нетерпляче повторив Грифон. — Він починається зі слів «Враз побачила я…».

Аліса побоялася не послухатись, хоч була певна, що все буде неправильно. Вона продовжувала вірша тремтячим голосом:

Враз побачила я, завернувши за ріг,

Як рачиха з совою ділили пиріг...

— Нащо читати всю цю нісенітницю, — перебила Фальшива Черепаха, — якщо ти неспроможна пояснити те, що говориш? Зроду я ще не чула такої плутанини.

— Справді, гадаю, що краще облишити, — сказав Грифон.

Аліса охоче погодилася.

— Може, протанцювати іншу фігуру рачачої кадрилі? — продовжував Грифон. — Чи, може, ти хочеш, щоб Фальшива Черепаха заспівала?

— О, пісню, будь ласка, якщо Фальшива Черепаха згодна, — відповіла Аліса так нетерпляче, що Грифон зауважив дещо ображено:

— Гм! У кожного свій смак! Заспівайте їй «Черепаховий суп». Згодні, добродійко?

Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і почала співати, хоч час від часу вона захлиналася від сліз:

Ідіть усі, старі й малі,

Вже суп парує на столі.

Ну хто тут не оближе губ?

Ох же й смачний черепаховий суп,

ах який суп,

страх який суп, —

Ох же й смачний черепаховий суп,

суп,

суп!

Ну, що та риба, дичина,

Садовина й городина?

Мені обід тоді тільки люб,

Як є на столі черепаховий суп,

ах який суп,

страх який суп, —

Ох же й смачний черепаховий суп,

суп,

суп!

— Тут приспів повторюється, — закричав Грифон.

Щойно Фальшива Черепаха почала повторювати, коли здаля донісся крик: «Суд починається!»

— Ходімо, — гукнув Грифон, схопив Алісу за руку і побіг, не чекаючи закінчення пісні.

— Який суд? — ледве переводячи подих, запитала Аліса на ходу. Але у відповідь Грифон лише повторив: «Ходімо!» — і побіг ще швидше, а легкий вітерець усе тихіше і тихіше доносив сумні слова:

...черепаховий суп,

ах який суп,

страх який суп…

<p>Розділ ХІ. Хто вкрав пиріжки?</p>

Коли вони прибігли, Чирвовий Король і Королева сиділи на троні, а навколо них товпилися всілякі пташки та звірята і вся колода карт. Закутий у кайдани Валет стояв перед ними під охороною двох солдатів. Поруч з Королем стояв Білий Кролик з рогом в одній руці і сувоєм пергаменту в другій. Посеред залу височів стіл, на якому було блюдо з пиріжками. Вони були такі апетитні, що в Аліси аж слинка покотилась.

«Коли б уже скоріше закінчився суд, — подумала вона, — може б, мені дали поїсти».

Та на це, здавалося, не було ніякої надії. Тоді вона почала роздивлятися навкруги, аби згаяти час.

Алісі до цього не доводилося ніколи бувати в суді, але вона читала про нього в книжках. Їй було дуже приємно переконатися, що вона пам’ятала майже все.

— Це суддя, — сказала вона про себе, — це видно з його величезної перуки.

Суддею, між іншим, був сам Король. Оскільки він нап’яв корону поверх перуки, то почував себе досить незручно, і взагалі перука не личила йому.

«А он то лава присяжних засідателів, — подумала Аліса, — а ті дванадцять створінь (вона мусила сказати “створінь”, розумієте, бо серед них були і звірята, і пташки), мабуть, присяжні». Останнє слово вона повторила про себе двічі або навіть тричі, дуже пишаючись ним. Адже вона була певна, і мала рацію в цьому, що знайдеться дуже мало дівчаток її віку, які б узагалі знали, що воно означає. Хоч, звичайно, і слово «засідателі» годиться також.

Усі дванадцять засідателів заклопотано писали щось на грифельних дощечках.

— Що вони роблять? — пошепки запитала Аліса у Грифона. — Їм нічого записувати, адже суд ще не почався.

— Вони записують свої імена, — шепнув у відповідь Грифон, — щоб не забути їх до того, як скінчиться суд.

— Безголові створіння, — обурилася Аліса вголос, але миттю замовкла, бо Білий Кролик вигукнув: «Додержуйтеся тиші в суді!» — а Король зодяг окуляри та уважно придивлявся до всіх, розшукуючи, хто розмовляв.

Перейти на страницу:

Похожие книги