«Ой, як ці створіння командують і примушують повторювати уроки! — подумала Аліса. — Точнісінько так, наче я зараз у школі». Проте вона підвелася і почала читати вірша, але голова в неї була так забита тріскою та омарами, що вона сама не знала, що говорила. І, звичайно, слова вийшли зовсім дивні:
Обізвався омар: «Хтось мене перепік,
Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».
І, як качка носок підтягає вуском,
Так він п’ятки свої вивертає носком.
— У нас у школі цей вірш розказували інакше, — сказав Грифон.
— А я ніколи не чула цього вірша раніше, — зауважила Фальшива Черепаха, — але мені здається, що це якась нісенітниця.
Аліса нічого не сказала. Вона сіла, затуливши обличчя долонями, і роздумувала, чи буде коли-небудь усе іти своїм звичаєм.
— Я хочу, щоб вона дала пояснення, — промовила Фальшива Черепаха.
— Вона не зуміє пояснити, — швидко сказав Грифон. — Переходь до другого куплета.
— Як там було сказано про п’ятки? — не вгамовувалася Фальшива Черепаха. — Як він міг вивертати їх носком?
— Це перша позиція в танці, — пояснила Аліса. Але загалом вона була страшенно спантеличена і жадала змінити тему розмови.
— Переходь до другого куплета, — нетерпляче повторив Грифон. — Він починається зі слів «Враз побачила я…».
Аліса побоялася не послухатись, хоч була певна, що все буде неправильно. Вона продовжувала вірша тремтячим голосом:
Враз побачила я, завернувши за ріг,
Як рачиха з совою ділили пиріг...
— Нащо читати всю цю нісенітницю, — перебила Фальшива Черепаха, — якщо ти неспроможна пояснити те, що говориш? Зроду я ще не чула такої плутанини.
— Справді, гадаю, що краще облишити, — сказав Грифон.
Аліса охоче погодилася.
— Може, протанцювати іншу фігуру рачачої кадрилі? — продовжував Грифон. — Чи, може, ти хочеш, щоб Фальшива Черепаха заспівала?
— О, пісню, будь ласка, якщо Фальшива Черепаха згодна, — відповіла Аліса так нетерпляче, що Грифон зауважив дещо ображено:
— Гм! У кожного свій смак! Заспівайте їй «Черепаховий суп». Згодні, добродійко?
Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і почала співати, хоч час від часу вона захлиналася від сліз:
Ідіть усі, старі й малі,
Вже суп парує на столі.
Ну хто тут не оближе губ?
Ох же й смачний черепаховий суп,
ах який суп,
страх який суп, —
Ох же й смачний черепаховий суп,
суп,
суп!
Ну, що та риба, дичина,
Садовина й городина?
Мені обід тоді тільки люб,
Як є на столі черепаховий суп,
ах який суп,
страх який суп, —
Ох же й смачний черепаховий суп,
суп,
суп!
— Тут приспів повторюється, — закричав Грифон.
Щойно Фальшива Черепаха почала повторювати, коли здаля донісся крик: «Суд починається!»
— Ходімо, — гукнув Грифон, схопив Алісу за руку і побіг, не чекаючи закінчення пісні.
— Який суд? — ледве переводячи подих, запитала Аліса на ходу. Але у відповідь Грифон лише повторив: «Ходімо!» — і побіг ще швидше, а легкий вітерець усе тихіше і тихіше доносив сумні слова:
...черепаховий суп,
ах який суп,
страх який суп…
Розділ ХІ. Хто вкрав пиріжки?
Коли вони прибігли, Чирвовий Король і Королева сиділи на троні, а навколо них товпилися всілякі пташки та звірята і вся колода карт. Закутий у кайдани Валет стояв перед ними під охороною двох солдатів. Поруч з Королем стояв Білий Кролик з рогом в одній руці і сувоєм пергаменту в другій. Посеред залу височів стіл, на якому було блюдо з пиріжками. Вони були такі апетитні, що в Аліси аж слинка покотилась.
«Коли б уже скоріше закінчився суд, — подумала вона, — може б, мені дали поїсти».
Та на це, здавалося, не було ніякої надії. Тоді вона почала роздивлятися навкруги, аби згаяти час.
Алісі до цього не доводилося ніколи бувати в суді, але вона читала про нього в книжках. Їй було дуже приємно переконатися, що вона пам’ятала майже все.
— Це суддя, — сказала вона про себе, — це видно з його величезної перуки.
Суддею, між іншим, був сам Король. Оскільки він нап’яв корону поверх перуки, то почував себе досить незручно, і взагалі перука не личила йому.
«А он то лава присяжних засідателів, — подумала Аліса, — а ті дванадцять створінь (вона мусила сказати “створінь”, розумієте, бо серед них були і звірята, і пташки), мабуть, присяжні». Останнє слово вона повторила про себе двічі або навіть тричі, дуже пишаючись ним. Адже вона була певна, і мала рацію в цьому, що знайдеться дуже мало дівчаток її віку, які б узагалі знали, що воно означає. Хоч, звичайно, і слово «засідателі» годиться також.
Усі дванадцять засідателів заклопотано писали щось на грифельних дощечках.
— Що вони роблять? — пошепки запитала Аліса у Грифона. — Їм нічого записувати, адже суд ще не почався.
— Вони записують свої імена, — шепнув у відповідь Грифон, — щоб не забути їх до того, як скінчиться суд.
— Безголові створіння, — обурилася Аліса вголос, але миттю замовкла, бо Білий Кролик вигукнув: «Додержуйтеся тиші в суді!» — а Король зодяг окуляри та уважно придивлявся до всіх, розшукуючи, хто розмовляв.