Читаем Аліса в Дивокраї полностью

Але тут, на превеликий подив Аліси, голос Герцогині завмер якраз на її улюбленому слові «мораль» і рука, якою вона тримала Алісу, затремтіла. Аліса підняла очі. Напроти них стояла Королева, згорнувши руки і насупившись, мов хмара.

— Чудовий день, ваша величносте! — почала Герцогиня тихим, ледве чутним голосом.

— Послухай, я востаннє попереджаю тебе, — закричала Королева, тупаючи ногами, — або ти зникнеш, або прощайся з головою, і негайно! Вибирай!

Герцогиня вибрала і за мить зникла.

— Граймо далі, — звернулася Королева до Аліси.

Аліса з переляку не могла вимовити ні слова і попленталася за нею до крокетного майданчика.

Інші гості скористалися з відсутності Королеви і спочивали в холодку. Та ледве вони побачили її, як швиденько заходилися грати. Королева лише зауважила, що найменша затримка буде коштувати їм життя.

Протягом усієї гри Королева не припиняла сваритися з іншими учасниками і все гукала: «Відтяти йому голову!» або «Відтяти їй голову!»

Тих, кому вона виносила вирок, солдати негайно заарештовували. Ці солдати, певна річ, вже не могли правити за ворота. Через якісь півгодини не залишилося жодних воріт, а всіх учасників гри, крім Короля, Королеви та Аліси, було засуджено до страти і вони перебували під вартою.

Нарешті стомлена Королева облишила гру і звернулася до Аліси:

— Ти ще не бачила Фальшивої Черепахи?

— Ні, — сказала Аліса, — я навіть не знаю, що воно таке — Фальшива Черепаха.

— Це така штука, що з неї варять телячий суп, — пояснила Королева.

— Ні, я її зроду не бачила і навіть не чула про неї, — сказала Аліса.

— Тоді ходімо, — покликала її Королева. — Вона розповість тобі про себе.

Коли вони йшли, Аліса почула, як Король тихенько звернувся до всього товариства:

— Усіх вас помилували.

«Он як, це дуже добре!» — відзначила Аліса про себе. Усі ці смертні вироки тяжко гнітили її.

Незабаром вони підійшли до Грифона, що міцно спав, зігрівшись на сонці.

— Встань, ледацюго! — гримнула Королева. — Проведи цю панночку, хай подивиться на Фальшиву Черепаху і послухає історію її життя. Мені треба повернутися і прослідкувати за виконанням смертних вироків, які я винесла.

І вона пішла собі, залишивши Алісу віч-на-віч з Грифоном. Алісі не дуже подобався зовнішній вигляд цього створіння, але вона подумала, що хоч залишатися з ним, хоч іти за Королевою — однаково небезпечно. Отже, вона очікувала.

Грифон сів і протер очі. Він дивився вслід Королеві, доки та не зникла з очей, потім захихикав.

— Сміх та й годі! — сказав Грифон чи то сам собі, чи то Алісі.

— Що вас так смішить? — запитала Аліса.

— Як що? Вона, — пояснив Грифон. — Адже все це лише її вигадки: ніколи ще тут нікого не стратили, розумієш. Ну, ходімо!

«Кожен тут говорить “Ходімо!” — подумала Аліса. — Ніколи мною зроду так не командували. Ніколи!»

Вони пройшли невеличку відстань і здаля побачили Фальшиву Черепаху. Вона сиділа, сумна та самітна, на невеликому виступі скелі. Коли вони наблизилися до неї, Аліса почула, що Черепаха так зітхала, наче в неї серце розривалося.

— Яке в неї горе? — запитала Аліса у Грифона.

Той відповів майже тими словами, що і раніше:

— Це все її вигадки. Немає в неї ніякого горя, розумієш? Ну, ходімо!

Отже, вони підійшли до Фальшивої Черепахи, яка подивилася на них своїми величезними очима, але нічого не сказала.

— Ось ця панночка, — промовив Грифон, — вона хоче послухати історію вашого життя. Дуже хоче.

— Я розповім їй свою історію, — сказала Фальшива Черепаха проникливим, глухим голосом. — Сідайте обоє і не говоріть ні слова, доки я не скінчу.

Вони посідали, і всі мовчали кілька хвилин. Аліса подумала: «Не знаю, як їй вдасться коли-небудь скінчити, якщо вона не починає». Проте вона терпляче чекала.

— Колись, — почала нарешті Фальшива Черепаха, глибоко зітхаючи, — я була справжньою Черепахою.

За цими словами настала досить довга тиша. Грифон порушив тишу лише випадковими «х-к-р-р», а Фальшива Черепаха весь час тяжко зітхала. Аліса вже готова була підвестися і сказати: «Дякую, пані, за цікаву розповідь», — але мимоволі подумала, що обов’язково повинно бути щось далі. Тому вона сиділа мовчки і чекала.

— Коли ми були малими, — заговорила нарешті Фальшива Черепаха спокійніше, хоч і схлипувала час від часу, — ми ходили на дні моря до школи. Нашою вчителькою була стара Черепаха, ми звали її Премудрим Піскарем...

— Чому ви називали її піскарем, коли це була черепаха? — поцікавилася Аліса.

— Ми називали її Премудрим Піскарем, бо вона була мудрою і вчила нас, — сердито відповіла Фальшива Черепаха. — Яка ти, справді, нетямуща!

— Як тобі не сором запитувати про такі прості речі! — додав Грифон.

Після цього вони обоє замовкли і дивилися на бідолашну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.

Нарешті Грифон звернувся до Фальшивої Черепахи:

— Кажіть далі, добродійко! Не сидіти ж нам тут цілий день!

Черепаха повела розповідь далі:

— Так, ми відвідували школу на дні моря, хоч ти, може, і не віриш...

— Я не говорила, що не вірю! — перебила Аліса.

— Ні, говорила, — сказала Фальшива Че­репаха.

— Прикуси язика! — додав Грифон, перш ніж Аліса встигла щось мовити.

Перейти на страницу:

Похожие книги