Абір Мухерджі. Дим і попіл

Він викинув кулак у повітря і почав викрикувати речитатив, який швидко підхопила юрма. Багато хто навіть копіював його жести. Не можу достеменно сказати, що вони кричали, але останні два слова розібрав: «Чолбе на». Це означає «неприпустимо» або «ми цього не потерпимо». Бенгальці часто застосовують цей вираз. Якби була фраза, яка виражала непоступливість, притаманну цілому народу, то це була б «Чолбе на». Іноді здавалося, що для них узагалі все неприпустимо, ніби цей антагонізм визначав їх геть в усьому. Але, як і під час виступу оратора на сцені, завжди з’являлося таке відчуття, що вся ця лють театральна — удавана заради тих, хто її споглядає, тож не дивно, що невдовзі вони вже весело робили те, що за мить до того називали «Чолбе на».

— Що він каже, сержанте?

Не Здавайся зосередився на сцені.

— Вони протестують проти військової комендантської години.

Він повернувся до мене, і на обличчя його набігла тінь.

— Промовець каже, що цей останній наказ віцекороля доводить, що панування британців — ярмо на нашій шиї, що той, хто допомагає поневолювати власний народ, є зрадником.

От я дурний, що запитав. Розпливчастість формулювань — це лише мантія, яка прикриває збентеженість від правди.

Я звірився з годинником. Вже наближається до п’ятої, сонце низько висить на небі, його світло відбивається від річки, фарбуючи її води червоним, відкидає довгі тіні від ряду солдатів, чиї силуети вишикувалися на березі. Гвинтівки вони тримають напоготові. Комендантська година розпочнеться о шостій. Щоб побачити, наскільки неприйнятною вважають її протестувальники, довго чекати не доведеться.

Чоловік на сцені замовк. Промокнув чоло хусточкою і продовжив м’якішим, благоговійнішим тоном, який викликав схвальні вигуки натовпу.

— На сцену викликають Дешбандху,— пояснив Не Здавайся.

Із-поза ширми, в білих дхоті і плащі, ну точно бенгальський патрицій, з’явився Дас і повільно піднявся на сцену. Потиснувши руку огрядного чоловіка, він підійшов до мікрофона і почекав, доки затихнуть оплески. Нарешті навіть розмови припинилися, і запанувала тиша — таке в Калькутті дорівнює диву на кшталт того, де натовп нагодували п’ятьма хлібами та рибинами і коли перетворили воду на вино.

Дас почав тихо говорити бенгальською, і Не Здавайся почав коментувати.

— Він говорить про свараж,— сказав він.

Одне з найулюбленіших слів Ґанді. Перекладається як «самокерування», але вони з Дасом позначали ним торгову та політичну незалежність.

— Каже, що сьогодні індійці є рабами... Що наше економічне рабство більше за політичне... Що багатства Індії осідають у торгових домах Лондону і на текстильних фабриках Манчестеру й Лідсу.

Раптом Дас побачив мене. Посміхнувся і, буцімто заради мене, легко перейшов з бенгальської на англійську.

— Тільки з Манчестеру щороку привозять тканин на шість мільйонів рупій. Навіщо нам платити шість мільйонів рупій індійського багатства британцям? Якщо людина тче власну тканину дві години на день, до кінця року вона матиме все необхідне для цілої родини.

Після цього він повернувся до бенгальської, голос його став гучнішим, темп прискорився, але інтонації відрізнялися від тону попереднього оратора. Це були не лозунги. Це була промова вдумливої людини, спрямована на те, щоб викликати сумніви щодо звичних переконань, а не на те, щоб змусити слухачів погодитись.

За десять хвилин його виступ закінчився під захоплені оплески. Дас кивнув людям і спустився зі сцени. Біля підніжжя сходів стояв його молодший лейтенант, Субхаш Бос, у волонтерському однострої та з дерев’яним смолоскипом, верхня частина якого була обмотана промасленою тканиною. Ніби в хореографічному номері один із глядачів передав Дасові запальничку. Той клацнув нею і підніс полум’я до ганчір’я. Воно одразу ж спалахнуло. Забравши смолоскип у Боса, Дас підійшов до купи тканини і торкнувся її.

Якусь мить нічого не відбувалося. А тоді вислизнув язик жовтого полум’я, лизнув найближчий шматок тканини, і за кілька хвилин уже полихало багаття. Помаранчеве полум’я високо злітало в темне небо, і дуже скоро від купи лишилися тільки дим і попіл.