Абір Мухерджі. Дим і попіл

Тож лікар мусив бути індусом, і лікування потрібно було тримати в таємниці. Навіть якби я почав розпитувати, це викликало б проблеми. Та я детектив з десятирічним досвідом у прихованому спостереженні. Вистежувати людей — моя робота. Від самого початку я відчував, що маю чималі шанси знайти підходящого лікаря; і коли побачив оголошення доктора Чаттерджі у відповідному розділі «Стейтсмен», вони ще збільшилися.

Доктор Гаріпрашад Чаттерджі

Практикує аюрведичну та гомеопатичну медицину

Ліки від інфекцій, залежності, закрепів,

статевих розладів...

Якось у листопаді, ввечері у вівторок, я завітав до приймальні лікаря, щоб сповідатися в гріхах. Чаттерджі виявився худорлявим чоловіком у товстих окулярах, дхоті й сорочці з короткими рукавами і заплямованою чорнилом нагрудною кишенею, там, де протікало перо.

Він, не втручаючись, слухав, доки я пояснював свої проблеми, і не видав свого здивування, побачивши білу людину, що звернулася до нього по допомогу. Він приділив моєму випадку увагу, на яку той заслуговував, і час від часу кивав, доки потік моїх слів не вичерпався.

— Га,— нарешті сказав він.— Опійний бапаар, чи, як ви кажете, залежність — це дуже серйозно. Ефективне лікування — довга інтенсивна справа. Напрочуд неприємна для західного смаку...

— Але ж лікування існує? — уточнив я.

— Авжеж, лікування існує! — з ентузіазмом вигукнув він.— Ви маєте уявлення про аюрведу?

— Розпливчасте.

Не Здавайся був адвокатом аюрведичної медицини, але я вважав її, як і більшість місцевих практик, безнадійно незрозумілою, огорненою туманом і фольклором індійського містицизму.

— Очищення,— продовжив Чаттерджі. Товсті скельця окулярів дуже збільшували його зіниці.— Лікування містить у собі очищення. Тіла і духу. Вам доведеться з’їздити в ашрам Деврага Свамі в Ассамі.

— А він добрий, цей свамі?

Чаттерджі посміхнувся.

— Безперечно! Вік Девраги Свамі — понад 270 років.

— Ви з ним зустрічалися?

— Ні. Але посилав до нього своїх пацієнтів. Процес займає двадцять п’ять днів. Із тіла виганяється багато отрути. Вам доведеться ретельно оглядати свої випорожнення.

Гарненька перспектива.

Проблема, як завжди, в часі. За поточних обставин шанси, що лорд Таггарт дозволить мені двадцятип’ятиденну відпустку, аби відвідати ашрам в Ассамі, такі ж самі, як і те, що кайзера Вільгельма нагородять орденом Почесного легіону.

— А більше нічого немає? — поцікавився я.— Пігулочки, скажімо.

Чаттарджі так замотав головою, що аж окуляри підстрибнули.

— Вибачте, ні. Якщо хочете остаточно зцілитись, то ні.

Я відкинувся на спинку стільця.

— Але,— додав лікар,— є один тимчасовий засіб. Кердy. Англійською, здається, це називається гарбуз. Це не ліки, але його сік може пом’якшити симптоми опійної хвороби.

Я раптом відчув себе людиною, якій повідомили про помилування на шляху до шибениці.

Чаттерджі нашкрябав деталі на клаптику цигаркового паперу.

— Візьміть половину керду. Розтовчіть і пийте, додавши чайну ложку гхі. Пийте, коли симптоми стануть нестерпними.

Його слова викликали скепсис, але особливого вибору я не мав, у всякому разі доки не знайду час на те, щоб цілий місяць блювати та роздивлятися випорожнення. Тож я почав пити ці ліки. Спочатку вагався, але вони, як не дивно, працювали. Виявилося, що після порції гарбуза біль відступав десь на день, заповнюючи проміжок між піками прояву симптомів та наступним візитом до притону посеред ночі.

Я відставив віскі, потягнувся до емалевого кухлика і набрався мужності. Смакувало це питво огидно, тож я випив його двома ковтками, тоді набрав ложку очищеного масла з казанка і проковтнув його, стримуючи позиви до блювання. Досвід підказував, що потрібен деякий час, щоб пійло подіяло, тож повівся мудро: узяв віскі, відкинувся на спинку, зробив ковток і почав чекати.

Думки повернулися до подій минулої ночі. Облава, запланована за наказом військової розвідки, таємно і в останню хвилину. Мертвий чоловік, чиє тіло, схоже, лишилося непоміченим — принаймні незареєстрованим,— хоча будинок аж кишів поліціянтами.

Але трупи просто так не зникають, для цього потрібна допомога фугасного снаряда, і оскільки в опійний притон такого не влучало, цілком логічно, що тіло вбитого китайця і досі там... якщо мені все це не привиділося.

Існував лише один спосіб переконатися. Я підвівся, схопив кітель, вийшов у туман і покликав таксі.

Вулиці спустіли. У такі зимові ночі Калькутта набувала примарних якостей, такий собі серпанок між живими та мертвими, за ліпших часів розпливчастий, а тепер явно пористий. З мороку вигулькнув рикша, захищений від ночі светром, рукавицями та вовняним капелюхом, ніби збирався рятувати з Південного полюса капітана Скотта.

Подорож до Тангри порушував кашель рикши, кожен приступ супроводжувався лайкою та вибаченнями.

— Вибачте, сагибе. Сильний кашель. Дуже холодно.