7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

Ніколи не телефонувати своїм колишнім у стані алкогольного

сп’яніння — заповідав Заратустра — збирати котанів і сипати їм

більше поживних кормів для жвавості — зомбі-апокаліпсис уже

настав, нікому не вистачало дешевих пакетів зі свіжим повітрям і

повітряних кульок, які треба відпускати в повітря, потім вони ніколи

не повертаються — літають там десь самі собою, сипати сіль у

теплий кисіль і розмішувати його чайною ложечкою, таємничо

посміхаючись, Еллі ніколи не пасував агресивний макіяж або брод-вейський грим, але її запросили на роль вервольфа в першому

вітчизняному фільмі жахів — звичайно, вона мріяла грати роль

відьми з блідою прозорою шкірою та гарними фарфоровими зубами, але такі ролі роздають лише однокурсницям дітей продюсера, а на

роль вервольфа ніхто з них не претендував — знайти охочих було

досить важко, Еллі ніколи не вважала себе фотогенічною або просто

не підозрювала силу своєї навряд чи прийнятної для проявів

недоречної уваги зовнішності, тому не боялася експериментувати, вони поїхали в глухе карпатське село, де навіть не було вай-фаю, продюсер пообіцяв, що у разі успіху (успіх у цьому випадку —

повернути хоча б половину витраченої суми) буде знятий сиквел, а

потім, можливо, навіть серіал з елементами чорної мелодрами, Еллі

147

зафільмували на фоні квітучої гори, уквітчаної за допомогою

комп’ютерної програми, і дали їй вільний час до вечора, коли

відбуватимуться зйомки візиту до ворожки, реквізитор уже приніс

живих кажанів, які, як відомо, харчуються мишами й полюбляють

впиватися пазурами у волосся необачних туристів, заплутуючись

там і вириваючи цілі пасма. У шухляді столу в якійсь хаті, де знайшла

притулок знімальна група, Еллі знайшла першотравневу листівку

із зображенням серпа і молоту, які легко трансформувалися в зображення айфону, якщо подивитися під іншим кутом, раніше такі

листівки давали в навантаження в книжкових крамницях, і це було

набагато приємніше, ніж навантаження у вигляді кількакілограмових

гир чи банки кільки, з якої неможливо зробити закладку для нового

бестселера Майн Ріда в бібліотеці пригод, на сусідньому ліхтарному

стовпі ніколи не горів той ліхтар, але сушилися простирадла і поруч

у заростях кропиви або інших екземплярів флори, які росли в тих

краях, краяв душу своїм сопінням їжачок, десь виринає вночі стара

затоплена церква і святий-песиголовець дивиться сумно на незрозумілі

сучасним читачам письмена, літера до літери виписана так чітко, але патина вкриває все, тим самим зберігаючи, У такій місцині було

не важко повірити навіть у існування песиголовців, але попри це

Еллі все одно наважилася скуштувати місцеву шаурму через

відсутність звичного МакДональдзу, потім десь вешталася навколо

центру села до самого вечора — у центрі села стояла найстаріша

хата, яку предки викупили ще у воєводи Яна-Казиміра, а на фасаді

найстарішої хати висіла меморіальна табличка, яка повідомляла про

належність цієї споруди родині всесвітньо відомого поета, який

завжди мріяв жити в Парижі або хоча б у Вроцлаві, але ніколи не

виїздив за межі села, овіяний серед односельців легендарною славою

відлюдника й психопата, який вночі викопував кротів з їхніх нірок

і змушував їх шукати Чумацький шлях у глибинах підсвідомості —

про це Еллі розповіла тітонька-екскурсовод у модній футболці з

портретом батька психоаналізу і написом «Дякую діду за лібідо», окрім Еллі відвідувачів у хаті-музеї більше не було, щоб дочекатися

появи хоч когось, хто відчинить двері та впустить її всередину, їй

довелося чекати з півгодини — ніхто не очікував появи зацікавлених

творчістю відомого відлюдника туристів і тітонька-екскурсовод пила

домашні наливки з чашки з написом «Найкращому робітнику місяця»

і водночас грала в злих пташок, щоб не гаяти часу марно, і згадувала часи молодості й лікування у Скліфі, де в актовій залі виставлені

148

рядком у майонезних баночках непошкоджені мізки вищого

керівництва збирали цікавих з усіх куточків неосяжної імперії, поки

головний терапевт у малиновому сарафані й кокошнику з пристеб-нутою косою співала пісню про калинку-малинку в супроводі хору

претендентів на виписку, Еллі вже готова була почати битися головою об пристінок, але тут двері відчинилися і тітонька-екскурсовод

запросила її до господи та розповіла про все вищезазначене, але, звичайно, детальніше, інакше б її розповіді не вистачило на п’ять

академічних годин — саме стільки, за відчуттям, провела Еллі в

найстарішій хаті села, потім тітонька-екскурсовод пригостила її

чаєм із трав, які селяни збирають у лісі, а також цукерками

«трюфель» з начинкою з трюфелів, які селяни теж збирають у лісі

навіть без допомоги спеціально дресованих свиней — лише харак-терники й лозоходці, канатна дорога на той бік кордону та дуже

багато янтарю, який теж є кому збирати — подумки бідкається

тітонька-екскурсовод, а чи ви знаєте, що їдять бобри, вони харчуються деревом, так, саме всі ці смереки точать бобри своїми гострими