7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

сольфеджіо, намацував клавіші — учителька била по пальцях

лінійкою, бо вони завжди були не ті, ревно ставилася до чистоти

35

музичної віри, «ніхто не обирає свій шлях — шлях сам обирає

тебе», — ставив статус на своїй сторінці ВКонтакті, більше не

лускатиме бульбашки на папері для пакування — улюблена роз-вага дитинства, і що тепер. Книжки з виховання говорять, що

хлопчик, який зник у своїй кімнаті, тягнеться до заборонених

таблеток або робить яку-небудь іншу шкоду, навряд чи будує

Вавилонську вежу з кубиків, яка падає на гумових мавпочок з

проколотими вухами та премудрих зміїв-намист з карбункулами

очей, перетинають лінію фронту, град розміром з куряче яйце, надмірна повага до деталей. Еллі прокидається, виявляє, що

Олександр вийшов покурити, силкується згадати, що було потім.

Сидить у скляно-пластиковій вежі з кубиків, дивиться на морозне

сонце — сльози замерзають, «Новий Грааль — пластик і сталь» —

спадає їй на думку, розчулені абоненти застарілих месенджерів, зірки, які згасли мільйони років тому, але ти досі бачиш їхні

нікнейми в мережі. Сніговики з гнилою морквиною замість носа, монстри-чебурашки, чебурани з цукеркою-тягнучкою в цукрово-пухнастих пазурах, різний мотлох під стінами. Тіло розривається

на шматки кожного разу, коли спускаєшся в метро, люди тягнуться

до світла в розпуці, поруч гребля, яку не встигли загатити, стійкий

запах ртуті на вилицях, Еллі дивиться у вікно і бачить афішу, якесь знайоме обличчя — рокер — гуру колишніх поколінь і

прийдешніх старців із сенільними совочками для піску — така

ось вічна молодість у пісочниці, але цей маніяк — муха цеце не

гребував просто нічим, розмінювався на дріб’язок, писав їй

погрозливі листи з натяками гендерного характеру, адже жінки

не мають права обіймати такі посади, водити потяги метро й

проводити переговори з топами провідних компаній, годуючи

дітей-немовлят, лежать у яслах, бавляться цигарковим папером, несила жити тут, кожного разу розплющувати очі й сподіватися

на якісь зміни на краще, три хіпстери сідають на травичку в

парку літнього вечора, і через півгодини навколо них

організовується фестиваль, спеціальні котлетні фарші для

справжніх патріотів, заморожені, шоста ступінь просмаження, вона плавиться під цим пластиковим сонцем, життя йде нанівець, збирає марки із зображеннями невідомих птахів і тварин, яких

ніколи не побачити в реалі, хіба що в Асканії-Нові, як ось

примітивний скот ватуссі, а що в ньому такого примітивного —

звичайні парнокопитні, наче для Бога немає нерівних, вона не

36

пам’ятає, хто з них кошерний, не розрізняє такі речі, треба зайти

в крамницю й купити дошку для прасування, і рідину для зняття

лаку, і для миття вікон, скупити всю крамницю, як вона зазвичай

любить це робити — світ котиться у безодню, а вона так само

відвідує Інтернет-крамниці, щоб подивитися й нічого не купити, почитати описи, розрізати пакета, щоб нутрощі полетіли на

підлогу, внутрішня самоповага, яка ніколи не закінчуються та

світить завжди. Кам’яна кішка довжиною 800 метрів від вусів до

хвоста, дістатися якої можна на тролейбусі, поет сидить у червоному теремі й дивиться на море на площі, до Еллі прискіпується

гопник, коли вона приходить на мистецьку акцію, актуальне

мистецтво — таке актуальне мистецтво. Хтось говорить — от

Надін, яка засунула у свій природний отвір куріпку, гопники

чомусь цитують Лєтова: «Я завжди буду проти», Еллі дивиться

на них зацікавлено, продавчиня простягає їй коцюрбатими пальцями з французьким манікюром обвітрений пиріжок з капустою

й печенею, Еллі їсть холодними губами, поки гопники знімають

це дійство на айфон. Прокидається завжди о шостій ранку, довго

дивиться на задимлене від промислових викидів червоне небо, діти народжуються з ослиною губою та вовчим оком, дивляться

лише в себе, хоча збираються в стаї. Еллі мріє працювати в театрі.

Арсеній їде в потязі п’ять годин — тут зовсім не ті відстані, щоб їхати довше, йому подобається цей інтимний затишок, напередодні він отримав телеграму незрозумілого змісту, добре, що

в нього мультивіза на п’ять років, яку він активізував, перейшовши

кордон у Чопі, прикордонники пригостили цигарками, зробив селфі

на фоні буцегарні. Діти займалися бутлегерством з фантиками —

пам’ятає всі ці турбо та лав із, якийсь незрозумілий переклад із

турецької, на фантику зображений Віцилопочтлі зі своїм почтом, серце, розрізане навпіл, посипане кардамоном, у Арсенія немає

жодних кулінарних здібностей, Агнешка не любила готувати —

купувала заморожену картоплю з лососем, розігрівала в

мікрохвильовій печі, казала, що там канцерогени, тому набагато

смачніше, він теж прийняв умови цієї гри. У телеграмі йшлося про

таке: «Старе європейське місто зпт центр зпт маршрутка тчк замок», якось забагато знаків, як для телеграми, але Арсеній вірив у безодню, яка заманює легковірних пройдисвітів, тому купив електронного квитка і сів на поїзд, Агнешки не було поряд уже два роки, 37

замок виявився туристичною халупою для аппер-міддл-класу, концентрація людей, які хочуть сфотографуватися на фоні флешів