202ff88f10eee3b25bf1f016f1e62c64

Вона вп'ялася пазурами в його щоки. Під порожніми білими очима була широка і жахлива посмішка, яка обіцяла фестиваль болю.

Наче вихором з цегли її скинуло з нього.

-- Ні, -- почувся спотворений голос. -- Не цей.

Мортон Шевановський знову з'явився на сцені.

Він перетворився на зовсім інше створіння, абсолютно на іншу істоту.

Він був товстим, набряклим, чимось схожим на ходячого слимака. Одяг на ньому подерся, піджак і режисерський берет зникли, закривавлена сорочка натягнулася на ґудзиках. Плоть його тіла дрижала огидними хвилями. Його обличчя, з гладкими зморшками, перетворилося на маску із крові Боша Циммермана, що розбризкалась по його чолі та сніжно-білому волоссі.

Дівчина підповзла до нього на колінах і почала цілувати його черевики. Він підняв її за потилицю однією рукою і кинув у хащі, де вона згорнулася калачиком і заскиглила, як поранена тварина.

Шевановський на секунду схилився над Еріком; наступної миті був поряд з його обличчям.

-- Мій хлопчику, мій хлопчику, -- промовив деформований та розпухлий рот. -- Що мені з тобою робити?

Ерік від жаху закляк. Жодного слова не вимовив закам'янілими вустами.

-- Ти залишила того собаку? -- Голос Шевановського, спрямований до дівчини, звучав як грізний грім. -- Ледь все не зіпсували. Я з'ясую, хто це зробив. Ооооо так.

До Еріка раптово повернулася мова. -- Я... бачив, як ви їли. Борщ... і...

-- Ікра. Обидві страви були моїми улюбленими в іншому житті. І vodka, як я її любив. Але зараз... нудить. У тому місці мені було хижо. Всі ці багаті запахи м'яса та крові. Тобі варто було вийти раніше й глянути, як я ригав у канаву. Вибач мені. -- Він підвівся й витяг одне скляне око, а потім інше... пук-пук... й пусті білі зіниці дивилися вниз на Ван Хельсінґа. -- Тепер я краще бачу. -- Струмком потекла кров по його обличчю. -- Я мав би стати актором. Набагато кращим тих, з ким мені довелося працювати. -- Він посміхнувся, страхіття саме по собі. -- Мисливець на вампірів. Ну, ось ти і я. Хто на кого полює?

-- Я не можу… я не знаю, що…

-- Подумати? Увірити? Повірте: коли ви мені написали, я зрозумів... наскільки чудово було б привернути до себе Ван Хельсінґа. Ми належимо до Вог Сета, Провидця. Таким станеш і ти, Еріку Ван Хельсінґу. Вістлер -- мій замок. Я господар, а ти будеш моєю лялькою. О, як все це смішно! Вам не здається це смішним, хоча б трохи?

Перш ніж Ерік дав відповідь, голова нахилилася вперед, рот відкрився, ікла вислизнули й увійшли в Ерікове горло, хоча Шевановський був наїджений до відвалу, завше залишається місце для пізнього перекусу, і… крім того… не так багато було взято, для першого разу. За три ночі, молодий чоловік побачить світ зовсім по-іншому, і набагато яскравіше, ніж у старому житті.

Ерікові очі розширилися від шоку. Згодом повіки стулилися й він поринув у глибокий сон.

-- Я спіймав останнього, -- мовила роздута потвора, що два тижні тому був рієлтором Девідом Бутбі. Задоволене, схоже на закривавленого слимака, білооке страховисько, перетнуло дорогу.

-- Вбити чи залишити? -- прошипіло інше страховисько?

-- Вбити. -- без вагань відповіло роздуте створіння.

Шевановський підвівся на повний, разючий зріст. -- Гаразд. Нам теж потрібно багато кого годувати. Собаки та худоба, худоба та собаки… тьфу! -- Він наказав їм чекати на сигнал. Сигнальна ракета. Будьте напоготові Зачекайте поки фаєр розгориться і...

Решта - це історія.

У Вістлері стався безлад (тут автор бавиться значеннями слова "mess". Воно має багато значень: безлад, бардак, проблема, неприємність, помилка і ще багато значень, а також, перекладається дієсловом "обідати спільно".). Він обіцяв їм кривавий бенкет, а вони, як і він, не жерли чоловічини дуже давно, а він був вампіром свого слова. Але все одно це була проблема (знову Маккаммон використав слово "mess"). Можливо, поліція прийде. Ймовірно, так і буде. Хай приходять. Але в цій постановці, цьому шедеврі планування і -- в певному сенсі -- вигадливій помсті, було занадто багато відкритих питань.

Він підняв своє набрякле місяцеоке обличчя і витріщився на місяць.

-- Я відчуваю щось у повітрі, Девіде, -- мовив він. Потер собі груди там, де колись було серце, а тепер бездушна плоть. -- Щось наближається. Дуже скоро. Наближається те, що змінить наше місто. Наш світ. Ти теж відчуваєш це, чи не так?

-- Я відчуваю запах пустелі.

-- Не про це я кажу. Я відчуваю запах влади. Величезної, нищівної сили. Тому мені байдуже до цього безладу (анг. mess.). Незабаром він не матиме значення. Щось... хтось, я вважаю... наближається, таке, чого ми ще ніколи не бачили. Можливо, воно, об'єднає всі клани.Чи не було б це щасливим кінцем? Або скажімо... славним початком, усе для дітей ночі.

-- Слава, -- сказав Девід.

-- Слава, -- відповів Великий режисер. Тихим шелестом зростального вітру, дівчина теж прошепотіла це слово.

-- Я знайду того, хто залишив того пса, -- пообіцяв він, поглянувши на дівчину. Вона знову втяглася в бур'яни.

-- Візьми його.