-- Дубль перший. -- сказав Шевановський. "Еріку, я хочу, щоб ти почав звідси, де я стою, і рухався до камери номер один. Ось та камера. Я хочу, щоб ти говорив, поки йдеш. Говори чітко і повільно. Сам вирішуй, що казати, імпровізуй. Хтось дасть йому хрест. Дайте йому розп’яття.
-- Що? -- перепитав Циммерман.
--
-- Що ви маєте на увазі? Його не було в списку, який ви мені дали!
-- Був.
-- Ні, не був.
-- Я не збираюся сперечатися з вами. Кожен, хто, при здоровому глузді знає, що мисливцю на вампірів потрібне розп'яття. Боже мій... можливо, й не було в списку. Я не можу пригадати. Ви що, ніколи не бачили
-- Час для самодіяльності, -- буркнув один з акторів, але режисер репліку проігнорував.
-- Займіть свої місця, будь ласка!
-- Готові! Камера! Мотор!
Ерік почав йти, тримаючи дві дошки, що утворювали хрест. Шевановський влаштувався в кріслі й сказав: --Зачекай. Я чую дзеленчання. Ключі від машини у тебе?
-- Ох.
Він дивився на все, що його оточувало, немов крізь об'єктив камери, не тямлячи, що й сказати, але почав: -- Я Ерік Ван Хельсінґ. Про моє ім'я ви знаєте. Я громадянин світу... світовий громадянин...
-- Продовжуйте знімати, -- сказав Шевановський.
-- Я – громадянин світу. -- Акторська гра виявилася складнішою, ніж він уявляв. Почала свербіти верхня губа. -- Впродовж багатьох років... протягом поколінь... моя сім'я... моя сім'я переслідувала давнє зло. Ми... переслідували їх... по всьому світу... і зараз...
Все сталося досить раптово.
Щось опанувало ним. Це була думка: "
-- Я знаходжусь тут... на землі Каліфорнії, неподалік від ваших безпечних домівок... від ваших дітей, яких ви любите та оберігаєте… щоб сказати вам, що ваші домівки не в безпеці… ваші діти не в безпеці… ніхто не є в безпеці... поки вампір тероризує світ. І
Він змовк.
Бо він, як і всі інші, почув,
Настав момент істини.
Крики людей, та знервоване клацання ліхтариками й спрямовання, тремтячими руками, мерехтливого світла у темряву тривали не довго, але здавалися вічністю.
Вихлясті промені вихоплювали з темряви щось -- макабричні страховиська роздирали акторів на шматки. Тканина, плоть і справжня кров злітали у повітря. Страховиська метушливо рухалися й здавалися єдиною сутністю, з багатьма головами, ногами й руками. Ерік заціпенів від жаху спостерігаючи, як страховиська зроблені з пилкових лез, начебто посміхаючись, безладно крутилися серед них. За лічені секунди тіла були розірвані на шматки: голови та кінцівки відлітали, торси розривалися, внутрішні органи випадали, ноги імпульсивно тіпалися. Раптом Великий режисер помчав до різанини -- насправді
Хто першим закричав серед тих, що вижили? Ерік? Циммерман? Бородач чи дівчина-візажист. Хто б це не був... крик був настільки потужний, що розірвав горло.
Тоді... в цей час... Мортон Шевановський був піднятий вгору на руках, які його обхопили. Він сказав голосом, який більше не був слабким і вразливим: "Його". І вони кинули його тіло, наче спис, у Боша Циммермана.
Коли він влетів у продюсера і кинув його на підлогу, великий режисер широко відкрив рот... широко... неймовірно широко... й Ерік побачив, як вилізли ікла, схожі на отруйні зуби гримучої змії. Ікла Шевановського встромилися Циммерману в обличчя й розірвали щоку до кісток. Другий укус відірвав око і все решта, що було, з цієї сторони обличчя. Ціммерман кричав і здригався, але безрезультатно, оскільки наступний розмитий рух старого хворого чоловіка вирвав Циммерману ліву руку. Шевановський присмоктався до кукси, тіло його затремтіло від демонічного екстазу.