202ff88f10eee3b25bf1f016f1e62c64

Два канделябри були перекинуті, свічки котилися по бетону. Ці страхіття оточили Еріка й рухалися так швидко, що було важко розгледіти, чим вони є насправді. Його гарячковий мозок фіксував людські фігури, переважно в лахміттях, блідих істот, чоловіків та жінок, жилавих та худих, а очі в них були білими калюжами порожнечі. Білі очі однієї дівчини-підлітка з довгим брудно-світлим волоссям знайшли його, та коли вона посміхнулася і показала свої ікла у гидкому чорному роті, він намочив штани й утік, рятуючи своє життя.

Утікаючи він загубив патички, але чи мало це вже якесь значення? На сходах метушилися і голосили залишки знімальної групи, які в паніці наштовхувалися один на одного та спліталися між собою. Ерік намагався пробитися вгору. Дві, схожі на кігті лапи, з брудними нігтями, схопили голову чорнявої дівчини-візажиста, та разом зі шкірою зірвали її високу зачіску оголивши скривавлений череп. Дівчина булькаючи скрикнула, і раптом її голова зникла, а в обличчя Еріка хлинула гаряча кров. Коли він пробивався далі вгору, щось схопило його ззаду за пальто. Він викручувався, видирався, пручався, сипав ударами, копав ногами... його пальто було зірване з нього з такою силою, яка ледь не вирвала руки з суглобів, але звільнився. Перед його очима вигулькнуло обличчя бородача, але нього не було лиця, лише купа червоного м’яса, з якого звисала борода.

Він дістався до верху разом з двома іншими членами знімальної групи й зіткнувся з одним чоловіком, той впав, і блудний дух стрибнув на нещасну душу, схожий на зловісну жабу на лататті (водяна лілія), а наступної миті латаття вибухнуло, пазурі вп’явшись у тіло, наче поршні з лезами бритви.

Ерік Ван Хельсінґ втікав.

На нижніх сходах спіткнувся, ледь не впав, і побіг до Мазераті й згадав: "яка користь від швидкої машини з ключами в кишені вампіра? Мортон Шевановський. Вампір. Але він же їв борщ і ікру! Як це було можливо?"

Вампір. І набагато страшніший, ніж у книгах і фільмах. У нього з'явилася божевільна думка, що навіть Дракула втік би від цих страхітливих істот.

Вампір.

Справжній.

Він промчав повз непотрібний Мазераті та інші транспортні засоби, не наважуючись озирнутися, бо, побачивши щось, що переслідує його, у нього могли б віднятися ноги. Він добіг до лісу. Хаща рвала його покриване кров'ю обличчя. " А чи відчували вони його запах!?": подумки запитав він себе."Не важливо... тепер не залишалося нічого, окрім як вшиватися, намагатися зупинити автомобіль або знайти будинок або... щось... просто вижити до світанку, але о Боже, о Ісусе, світанок був так далеко.

Він опускався вниз, у яр. На півдороги спіткнувся об корінь та впав, й котився й котився через листя та бур'яни. Лежачи, напівзапаморочений і напівбожевільний, він почув що хтось наближається, й почав підводитися, а в слабкому світлі щербатого місяця побачив, що це хтось зі знімальної групи, високий хлоп у джинсах та сорочці в клітинку, який теж намагався втекти, зберігши свою шкіру та голову.

В нього бракло часу. Він встав, біль проштрикнув ребра: відносні дрібниці у порівнянні з тим, що було позаду та, вірогідно, наближалося.

Попри біль, Ерік побіг хуткіше. Піднявшись на пагорб вийшов з лісу, і ось вона, -- головна автострада, -- вузька та покинута. Він знову почав бігти в напрямку, дорогою, звідки вони з Шевановським – вампіром! – прибули з Голлівуду. Бракло повітря. Біль, у боці, дошкуляв йому та змушував рухатися повільніше. Запаморочилося в голові й він впав на спину у канаву й так лежав дивлячись вгору у безжальну ніч.

Вампір. Справжній.

Він ледь не збожеволів, але був на межі безуму.

О, Боже мій, подумав він. Що мені робити? Куди мені йти... і хто повірить мені, коли я розповідатиму цю історію?

А згодом: я Ван Хельсінґ. Я людина з метою...

Він зрозумів, що знайшов своє майбутнє.

Піти у світ і розповісти їм. Розказати їм усім. І не просто це, а ще й дати бій вампіру. Ага. Справжній бій. Зібрати команду, знайти короля або королеву... де б то не було, Лондон, Амстердам, Каїр... Голлівуд. Це ж можна зробити. Ні, це треба зробити. Він відчув, як тремтить від сили, яку ніколи раніше не відчував. Це була заповідь його крові. Ван Хельсінґ, вже не плейбой, розпусник, дурень серед людей... але чоловік з метою і честю... але людина з метою і честю... з праведністю.

Це повинно бути зроблено. І хто ж це може зробити, як не він?

Він підвівся й знову почав рухатися: то біг, то йшов. Серце його тріпнулося, оскільки... так... отам... світло фар! Автомобіль наближався, ще далеко, але швидко.

Ерік став посеред дороги розмахуючи руками.

Чимось його вдарили, та так сильно, що він майже проковтнув язика, а хребет ледь не зламався. Кожна унція повітря, з клекотом, пробивався з його легеня.

Ерік розплющив очі. Крізь криваво-червоний серпанок побачив біляве страхіття, істоту, яке схилилася над ним. Він лежав у бур'янах, в канаві, й попри дзвін у вухах почув, як повз промчав автомобіль.