20 000 льє під водою

— Дюрвіль був одним з найвидатніших і найдосвідченіших мореплавців Франції. Його називали вашим, французьким, капітаном Куком. Нещасний учений! Боротися з крижаними бар’єрами Південного полюса, з рифами Океанії, з канібалами Тихого океану для того, щоб жалюгідно загинути під час залізничної катастрофи! Якщо ця енергійна людина могла мріяти навіть в останні хвилини свого життя, ви уявляєте, якими повинні були бути мрії!

Розповідаючи, капітан, здавалося, хвилювався. Це робило йому честь.

Потім ми простежили по карті всі шляхи плавання французького мореходця, його кругосвітні подорожі, подвійну спробу досягнути Південного полюса, яка привела до відкриття земель Аделі і Луї-Філіппа. Були згадані також його гідрографічні зйомки головних островів Океанії.

— Те, що ваш Дюрвіль зробив на поверхні моря, — сказав мені капітан Немо, — я легше і повніше повторив у глибинах океану. Безумовно, його кораблі «Астролябію» і «Ретельного», яких урагани кидали в різні боки, не можна порівняти з «Наутілусом», цим спокійним підводним робочим кабінетом, в якому ніщо не заважає працювати.

— Але ж, капітане, — зауважив я, — корвети Дюмон-Дюрвіля де в чому схожі на «Наутілуса».

— У чому ж саме, пане професоре?

— У тому, що «Наутілус» сів на мілину так само, як і кораблі Дюрвіля.

— «Наутілус» не сидить на мілині, пане професоре, — холодно відповів капітан Немо. — Він просто відпочиває на морському дні. І для того щоб зрушити його з місця, мені не доведеться провадити важкі роботи й складні маневри, до яких повинен був удатися Дюрвіль, щоб спустити свої корвети на воду. «Астролябія» і «Ретельний» ледве не загинули, а моєму «Наутілусу» ніщо не загрожує. Завтра, в призначений день і час, приплив спокійно підніме його, і він продовжить своє підводне плавання.

— Капітане, — почав я, — немає сумніву…

— Завтра, — перебив мене капітан Немо, встаючи з стільця, — завтра, о другій годині сорок хвилин, «Наутілус» спливе і без будь-яких пошкоджень вийде з Торресової протоки.

Сказавши ці слова уривчастим голосом, капітан Немо злегка уклонився мені. Це означало закінчення розмови. Мені залишалося тільки повернутися в свою каюту.

Там я застав Конселя, який хотів дізнатися про результати мого побачення з капітаном.

— Друже мій, — відповів я йому, — коли я висловив думку, що «Наутілусу» загрожують дикуни з Нової Гвінеї, капітан висміяв мене. Я можу сказати лише одне: на капітана Немо можна покластися! Можеш спати спокійно!

— Пан зараз не потребує моїх послуг?

— Ні, Конселю. Що робить Нед Ленд?

— 3 дозволу пана, скажу, що наш друг Нед готує такий паштет з кенгуру, від одного вигляду якого відразу слинка потече.

Залишившись у кімнаті сам, я ліг, але спав дуже погано. Я чув тупотіння ніг дикунів по палубі, їхні пронизливі крики. Так минула ніч, а команда, як звичайно, залишалася байдужою. Її турбувала присутність канібалів не більше, ніж солдатів у фортеці непокоять мурашки, що повзають по зовнішніх стінах її.

О шостій ранку я встав. Люки ще не відкривалися. Значить, повітря ще не поновлювалося, але це майже не відчувалося, скільки запасні резервуари своєчасно додали кілька кубометрів кисню в збіднілу атмосферу «Наутілуса».

Я працював у своїй кімнаті до полудня, але до цього часу ще не бачив капітана Немо. Ніякого готування до відплиття на борту судна не відчувалося.

Я зачекав ще трохи, а потім перейшов у великий салон. Годинник показував пів на третю. Через десять хвилин приплив мав досягти максимального рівня, і якщо капітан Немо не помилився в розрахунках, «Наутілус» повинен був сплисти на поверхню. В противному разі мине багато місяців, перш ніж «Наутілус» зможе покинути своє коралове ложе.

Незабаром корпус судна почав здригатися. Я почув, як заскрипіла обшивка судна, чіпляючись за нерівності коралового дна.

О другій годині тридцять п’ять хвилин капітан Немо увійшов до салону.

— Зараз ми вирушаємо, — сказав він.

— Невже! — відгукнувся я.

— Я дав наказ відкрити люки.

— А папуаси?

— Папуаси? — перепитав капітан Немо, злегка знизуючи плечима.

— Вони ж увірвуться всередину «Наутілуса»!

— Яким чином?

— Крізь люки, які ви щойно наказали відкрити.

— Пане Аронакс, — спокійно відповів капітан Немо, — інколи буває не так легко пройти крізь люки «Наутілуса» навіть тоді, коли вони відкриті.

Я подивився на капітана.

— Ви не розумієте мене? — спитав він.

— Ні.

— Що ж, вийдіть і самі побачите!

Я направився до центрального трапа. Там уже стояли заінтриговані Нед Ленд і Консель. Вони з цікавістю дивились, як кілька матросів команди відкривали люки. З палуби в цей час долинали жахливі завивання й розлючені крики.

Дверцята люка відчинилися в обидва боки. І відразу ж в отворі з’явилося з дванадцять потворних облич. Але перший з дикунів, який схопився рукою за поручні сходів, був відкинутий назад якоюсь невидимою силою і втік, неймовірно підстрибуючи і страшенно завиваючи.

Десять його товаришів наслідували його приклад, але з таким самим успіхом.

Консель був у захваті.