20 000 льє під водою

Таким чином, користуючись своїми резервуарами, наповненими водою, або косо поставленими рулями, «Наутілус» заглиблювався послідовно на три, чотири, п’ять, сім, дев’ять, десять тисяч метрів. На підставі дослідів капітан Немо прийшов до остаточного висновку, що під усіма широтами температура води в океані на глибині тисячі метрів залишається постійною і дорівнює чотирьом з половиною градусам.

Я стежив з великою цікавістю за дослідженнями, які були справжньою пристрастю капітана Немо, і часто запитував себе: для чого він робить усі ці спостереження? Невже на користь людству? Але це було мало ймовірно, бо так чи інакше його роботи повинні були загинути разом з ним у якомусь невідомому морі. Правда, можливо він вирішив передати через мене всі результати своїх експериментів. Тоді треба припустити, що моя незвичайна подорож колись закінчиться. Але, на жаль, поки що надіятися на це я не мав ніяких підстав.

У всякому разі капітан Немо продовжував знайомити мене з наслідками своїх спостережень, зокрема з дослідженнями щільності води в найголовніших морях земної кулі. З цього я зробив висновок, до речі, зовсім не пов’язаний з наукою.

Це трапилося ранком 15 січня. Капітан Немо, з яким я прогулювався по палубі «Наутілуса», спитав мене, чи відомо мені що-небудь про щільність морської води. Я йому відповів, що ні і що наука не має перевірених даних з цього питання.

— В мене є ці дані, — сказав він, — і вони абсолютно перевірені.

— Дуже добре, — мовив я, — але «Наутілус» — це відокремлений світ, і таємниці його учених ніколи не дійдуть до мешканців земної кулі.

— Ви праві, пане професоре, — погодився капітан Немо після короткого мовчання. — Це відокремлений світ. Земля йому така ж чужа, як і планети, що обертаються з нею навколо сонця, і так само як ніколи не дізнаються на землі про роботи вчених Сатурна чи Юпітера, так не дізнаються вони про досліди вчених «Наутілуса». Проте, через те що випадок з’єднав два наших життя, я можу вас повідомити про наслідки моїх спостережень.

— Я вас слухаю, капітане.

— Ви знаєте, пане професоре, що морська вода значно щільніша за прісну, але щільність ця не скрізь однакова. Справді, якщо прийняти щільність прісної води за одиницю, то в Атлантичному океані ця щільність дорівнюватиме одній цілій і двадцяти восьми тисячним, у Тихому океані — одній цілій і двадцяти шести тисячним, у Середземному морі…

«Ага! — подумав я, — значить, він заходить і в Середземне море!»

— …одній цілій і тридцяти тисячним, в Іонічному морі — одній цілій і вісімнадцяти тисячним і в Адріатичному морі — одній цілій двадцяти дев’яти тисячним.

Очевидно, «Наутілус» не обминав навіть найбільш пожвавлені моря Європи, і я зробив висновок, що коли-небудь — а може й дуже скоро — він наблизиться і до більш цивілізованих континентів. Я подумав, що Нед Ленд дізнається про цю новину з надзвичайним задоволенням.

Протягом багатьох днів ми робили найрізноманітніші досліди: вивчали ступінь насиченості морської води солями на різних глибинах, її електризацію, колір, прозорість, і в усіх цих випадках капітан Немо виявляв надзвичайну винахідливість, що могла конкурувати лише з люб’язністю по відношенню до мене. Але пізніше, після закінчення дослідів, він перестав з’являтися, і я, як і раніше, знову залишився, самотнім на борту підводного корабля.

16 січня «Наутілус», здавалося, заснув на глибині кількох метрів. Його електричні машини зупинились, гвинт перестав рухатися, і підводні течії зносили корабель. Я гадав, що команда проводила внутрішній ремонт, викликаний надто посиленою роботою машин.

У цей день я і мої товариші стали свідками цікавого явища. Віконниці в салоні були відчинені, і через те що великий ліхтар «Наутілуса» не горів, а небо над океаном було вкрите темними грозовими хмарами, які пропускали мало світла, в близьких до поверхні шарах води стояла півтемрява.

Я з цікавістю спостерігав море в цих незвичайних умовах. Великі риби здавалися мені ледве окресленими тінями. Раптом «Наутілус» попав у смугу яскравого світла. Мені спочатку здалося, що це знову засвітився корабельний прожектор, який і осяяв своїм промінням прозору водяну масу. Але я помилився. Уважніше придивившись до цього світла, я зрозумів свою помилку.

«Наутілус» був знесений течією в фосфоресціюючий шар води, який у темряві здавався особливо яскравим. Це світіння було викликане міріадами світлоносних мікроскопічних організмів, випромінювання яких особливо посилювалося від дотику до металевої обшивки судна. В такі моменти я спостерігав раптові блискучі спалахи серед цього моря світла, схожі на потоки розплавленого свинцю в розжареній печі або на розплавлені до яскравобілого кольору маси металу. Ці спалахи вражали різкими контрастами з менш освітленою масою, що здавалася навіть темною серед вогняних струменів. Ні, це світло ніяк не нагадувало спокійного випромінювання нашого прожектора. В ньому почувалася сила і незвичайний рух! У цьому світлі було життя!