20 000 льє під водою

І справді, під густим листям дерев поселилося дуже багато папуг. Вони перелітали з гілки на гілку, ніби чекаючи, щоб хто-небудь навчив їх людської мови, а поки що нестримно базікали з своїми різноколірними подружками. Тут були поважні какаду, що, здавалося, розв’язували якусь складну філософську проблему; наче клапті кольорової тканини, які несе легкий вітерець, перелітали яскраво-червоні лорі; з різким хлопанням крил проносилися калаоси; папуги, під назвою «папуаси», були розмальовані найтоншими відтінками блакитної фарби. Були тут і інші різновидності чарівних, але здебільшого непридатних для їжі пташок.

Цій колекції не вистачало однієї пташки, яка дуже часто зустрічається в цих краях, ніколи не з’являючись за межами островів Арру та Нової Гвінеї. Проте мені незабаром пощастило помилуватися і нею.

Пройшовши не дуже густий ліс, ми опинилися на галявині, що заросла чагарником. Наша поява сполохала якихось птахів з розкішним оперенням. Довге пір’я було розташоване у них так, що вони могли летіти тільки проти вітру. Хвилястий політ, граціозність, з якою вони описували кола в повітрі, переливчаста гра кольорів оперення — все це чарувало погляд. Мені неважко було упізнати їх.

— Це райські птахи! — скрикнув я.

— Клас горобиних, ряд кілегрудих, — одразу відгукнувся Консель.

— Родина куріпок? — спитав Нед Ленд.

— Не думаю, мій друже, — відповів я. — Але все ж розраховую на вашу спритність. Мені дуже хочеться упіймати хоч одну з цих чарівних тропічних пташок.

— Що ж, спробуємо, пане професоре, хоч я звик більше до гарпуна, ніж до рушниці.

Малайці, які продають райських птахів китайцям у великій кількості, користуються різними способами ловлі; на жаль, ми не могли їх застосувати. Іноді вони розташовують сильце на верхівках високих дерев — найулюбленішому місці цих птахів. Іноді їх ловлять з допомогою надзвичайно в’язкого клею, до якого вони прилипають. А інколи навіть отруюють водойми, з яких ці птахи звикли пити воду. Щодо нас, то ми повинні були стріляти в них на льоту з малими шансами на успіх. І справді, ми даремно витратили частину наших зарядів.

Об одинадцятій ранку ми пройшли вже перший ряд горбів у центрі острова, але ще нічого не вбили. Голод підганяв нас. Сподіваючись на успішні результати полювання, ми нічого не взяли з собою поїсти. На щастя, Консель двома влучними пострілами забезпечив нам сніданок, чим сам був надзвичайно здивований. Він убив білого голуба і припутня. Ми швидко їх обскубли і, нанизавши на рожен, засмажили на вогні. Поки наші птахи смажилися, Нед приготував плоди хлібного дерева. Як і слід було чекати, обидва голуби здалися нам дуже смачними. Мускатні горіхи, якими звичайно вони живляться, надають їхньому м’ясу особливо ніжного аромату і роблять його приємним на смак. Ми з’їли птахів до останньої кісточки.

— Вони такі ж смачні, як пулярки, вигодовані трюфелями, — зробив висновок Консель.

— Ну, друже, чого вам тепер не вистачає? — звернувся я до канадця.

— Чотириногої дичини, пане Аронакс, — відповів Нед Ленд. — Усі ці пташки — тільки закуска, забава, а не справжня їжа. Тому я не заспокоюся доти, поки не вб’ю якусь тварину для котлет.

— Я також не заспокоюся, Неде, поки не впіймаю райського птаха.

— В такому разі продовжуймо полювання, — запропонував Консель, — але повернімо до моря. Ми вже дійшли до гірських схилів, і я вважаю за краще знову спуститися до лісу.

Це було слушне зауваження, і ми з ним погодилися. Приблизно за годину ми потрапили в справжні зарості сагових пальм. З-під наших ніг неодноразово вислизали змії, але вони не були отруйливі. Райські птахи здіймалися вгору при нашому наближенні, і я вже по-справжньому втратив надію ближче познайомитися з ними. Аж ось Консель, який ішов попереду, раптом нахилився, радісно скрикнув і, повернувшись до мене, показав прекрасний екземпляр райського птаха.

— Браво, Конселю! — вигукнув я.

— Пан дуже люб’язний, — відповів він. — Ні, мій хлопче. Ти зробив це дуже майстерно. Упіймати живого райського птаха, та ще руками!

— Якщо пан зволить подивитися на нього ближче, він побачить, що моя заслуга тут невелика.

— Чому ж, Конселю?

— Тому, що цей птах зовсім п’яний!

— П’яний?

— Так, пане, п’яний від мускатних горіхів, якими він ласував під мускатним деревом, де я його і схопив. Ось, Неде! Подивіться на ці потворні наслідки надмірності.

— Тисяча чортів! — загримів канадець. — Гріх вам, Конселю, докоряти мені за ту горілку, що я випив за останні два місяці!

Тимчасом я вивчав цікавого птаха. Консель не помилявся. Райський птах, сп’янівши від хмільного соку, став зовсім безпорадним: не міг літати, ледве тримався на ногах. Та це мене мало непокоїло, і я залишив його протверезитися.