Читаем 20 000 льє під водою полностью

— Пан має рацію, — підтримав мене Консель. — Я пропоную залишити в нашій шлюпці три місця: одне для фруктів, друге — для овочів і третє — для дичини, хоч я не бачив ще жодного звірка.

— Конселю, ніколи не треба впадати у відчай, — заспокоїв його канадець.

— Що ж, продовжимо нашу екскурсію, — запропонував я, — але будьмо на сторожі. Хоч острів і здається безлюдним, проте на ньому можуть бути жителі, що не так розбираються у виборі їжі, як ми!..

— Еге-ге! — вигукнув Нед Ленд, багатозначно рухаючи щелепами.

— Гей, Неде! Що з вами? — скрикнув Консель.

— Слово честі! — відповів канадець, — я починаю розуміти принадність людожерства.

— Неде! Неде! Що ви говорите? — з комічним жахом сказав Консель. — Ви і людожер! Я тепер не відчуватиму себе в безпеці, живучи з вами в одній каюті. Мабуть, одного дня я прокинуся наполовину зжертим?

— Друже Консель, я вас дуже люблю, але не настільки, щоб з’їсти без крайньої потреби.

— Не вірю вам! — відповів Консель. — Рушаймо на полювання! Треба обов’язково добути якусь дичину, щоб задовольнити цього канібала. Інакше в один з найближчих ранків пан знайде самі кісточки свого слуги.

Так, обмінюючись жартами, ми заглибилися під темне склепіння лісу і протягом двох годин блукали по ньому.

Випадок допоміг нам: ми знайшли одну з найкорисніших рослин тропічного пояса, що дала нам дорогоцінну їжу, якої не було на кораблі.

Я говорю про хлібне дерево, у великій кількості поширене на острові Гвебороарі. Я незабаром помітив різновидність його, без насіння, якій малайці дали назву «ріма».

Хлібне дерево відрізнялось од інших прямим стовбуром заввишки сорок футів. Його граціозно заокруглена вершина, утворена великим багатодольним листям, відразу впадала в очі. Це дерево дуже добре акліматизувалося на Маскаренських островах. З його зеленої гущавини звисали великі кулясті плоди завширшки один дециметр, укриті горбкуватими шестикутниками. Ця корисна рослина, яку природа дарувала безхлібним районам, не потребує ніякої обробки і дає плоди на протязі восьми місяців року.

Нед Ленд добре знав ці плоди. Під час своїх численних подорожей він їх уже куштував і непогано умів приготовляти. Їхній вигляд розпалив його апетит, і він уже не міг себе стримувати.

— Пане професоре, — звернувся він до мене, — я умру, якщо хоч трохи не поласую м’якушкою плодів цього дерева.

— Ласуйте, друже Нед, ласуйте, скільки вашій душі завгодно. Ми сюди для того і зайшли, щоб робити експерименти. Так давайте експериментувати!

— Для цього не потрібно багато часу, — відповів канадець.

Озброївшись запалювальним склом, він швидко розклав багаття з хмизу. Вогонь почав весело потріскувати. В цей час ми з Конселем назбирали плодів хлібного дерева. Деякі з них ще не встигли дозріти; їхня товста шкірка прикривала білу злегка волокнисту м’якоть. Зате інші, жовтуваті і драглисті, яких було значно більше, наче чекали, щоб їх зірвали.

В цих плодах зовсім не було кісточок. Консель приніс їх Недові з дюжину. Той поклав їх на розжарене вугілля, розрізавши перед цим на товсті скибочки. Роблячи це, він увесь час примовляв:

— Ви побачите, пане професоре, який смачний цей хліб!

— Особливо, якщо довгий час його не бачили, — додав Консель.

— Це навіть не хліб, — промовив канадець, — а вишукане печиво. Ви ніколи його не куштували, пане професоре?

— Ніколи, Неде.

— Ну що ж, готуйтеся покуштувати цю смачну страву. Не бути мені королем гарпунників, якщо ви не захочете другої порції!

За кілька хвилин той бік скибочок, що був на вогні, повністю обвуглився. Всередині з’явилася біла маса, щось подібне до ніжної хлібної м’якушки, смаком схожої на артишок.

Треба визнати, що хліб справді був чудовий, і я їв його з великою насолодою.

— На жаль, — промовив я, — навряд чи може ця м’якоть зберігатися у свіжому вигляді. Тому, мені здається, даремно брати запас цих плодів на борт.

— Що ви, пане професоре, — заперечив Нед Ленд. — Ви говорите про це як природознавець, а я діятиму як будочник. Конселю, назбирайте цих плодів! Повертаючись, ми їх візьмемо з собою.

— А як же ви їх зберігатимете? — запитав я канадця.

— Зроблю з їхньої м’якоті розчин тіста, яке може зберігатися дуже довго не псуючись. Коли ж я захочу його використати, я спечу на корабельній кухні. Незважаючи на дещо кислуватий присмак, хліб вам здасться прекрасним.

— Отже, Неде, я бачу, що до цього хліба нічого більше не треба…

— Навпаки, пане професоре, — заперечив канадець. — Нам потрібні ще фрукти або принаймні овочі.

— Що ж, давайте шукати фрукти і овочі.

Закінчивши збирання плодів хлібного дерева, ми вирушили на розшуки нових страв для нашого «земного» обіду.

Наші розшуки не були марні, і вже до дванадцятої години ми зробили достатні запаси бананів. Ці ніжні плоди жаркого пояса визрівають протягом усього року, і малайці, які назвали їх «пізангом», споживають їх сирими. Разом з бананами ми назбирали величезних смокв, дуже смачних плодів мангового дерева, і ананасів неймовірного розміру. Збирання цього врожаю забрало значну частину нашого часу. А втім, ми за ним не шкодували.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Вечный капитан
Вечный капитан

ВЕЧНЫЙ КАПИТАН — цикл романов с одним героем, нашим современником, капитаном дальнего плавания, посвященный истории человечества через призму истории морского флота. Разные эпохи и разные страны глазами человека, который бывал в тех местах в двадцатом и двадцать первом веках нашей эры. Мало фантастики и фэнтези, много истории.                                                                                    Содержание: 1. Херсон Византийский 2. Морской лорд. Том 1 3. Морской лорд. Том 2 4. Морской лорд 3. Граф Сантаренский 5. Князь Путивльский. Том 1 6. Князь Путивльский. Том 2 7. Каталонская компания 8. Бриганты 9. Бриганты-2. Сенешаль Ла-Рошели 10. Морской волк 11. Морские гезы 12. Капер 13. Казачий адмирал 14. Флибустьер 15. Корсар 16. Под британским флагом 17. Рейдер 18. Шумерский лугаль 19. Народы моря 20. Скиф-Эллин                                                                     

Александр Васильевич Чернобровкин

Фантастика / Приключения / Морские приключения / Альтернативная история / Боевая фантастика