20 000 льє під водою

Усі ці чудеса я бачив на відстані чверті милі, ледве зупиняючись, бо треба було поспішати за капітаном Немо, який знаками кликав мене. Незабаром характер ґрунту змінився. Піщана рівнина уступила місце шару в’язкого мулу, який американці називають «оазом» і який складається виключно з кременистих і вапнякових черепашок. Потім ми пройшли лужок водоростей, морських рослин, що буйно і густо зростали. Ці лужки, ніби встелені цупкою тканиною, своєю м’якістю могли суперничати з найпухнастішими килимами, витканими руками людини. Зелень простиралася не тільки у нас під ногами, але й над нашими головами. Легкі гірлянди морських рослин, що належать до численної родини водоростей, яких налічують до двох тисяч видів, перепліталися на поверхні води. Я дивився, як плавали довгі стрічки фукусів, одні кулеподібні, інші трубчасті, лауренції, кладостефи з тонким листям, лапчасті родоменії, схожі на віяла з кактусів. Я помітив, що зелені рослини трималися ближче до поверхні води, тоді як червоні були на середній глибині, а чорні й коричневі водорості наповнювали сади й квітники в найглибших шарах океану.

Водорості — справжнє чудо всесвітньої флори. До цієї родини належать одночасно найменші і найбільші рослини в світі. Поряд з найменшими рослинами, яких налічують до сорока тисяч на п’яти квадратних міліметрах, є водорості завдовжки до п’ятисот метрів.

Минуло вже години півтори, як ми покинули «Наутілус». Наближався південь. Я помітив це по тому, що сонячне проміння почало падати перпендикулярно і не заломлювалося вже більше у воді. Чарівні кольори потроху зникали, і ізумрудні та сапфірові тони стиралися з нашого «небозводу». Ми йшли розміреною ходою, і стукіт наших кроків об ґрунт лунав з незвичайною чіткістю. Найменші шуми передавалися з такою швидкістю, до якої наше вухо не звикло. Справді, вода краще проводить звук, ніж повітря, і він поширюється в ній учетверо швидше.

Тимчасом дно робилося дедалі похилішим. Світло набрало одноманітного забарвлення. Ми досягли глибини в сто метрів, витримуючи тиск десяти атмосфер. Але мій скафандр був так пристосований до цих умов, що я ніскільки не страждав від підвищеного тиску. Я відчував тільки деяке занепокоєння в суглобах пальців, але й це неприємне почуття швидко зникло. Що ж до втоми, яку повинна була викликати двогодинна прогулянка в цьому незвичному для мене вбранні, то я її не відчував. Підтримуваний водою, я йшов з незвичайною легкістю.

На глибині триста футів я ще міг бачити відблиски сонячного проміння, але вже ледве помітні. За яскравим світлом дня слідували червонуваті присмерки, щось середнє між днем і ніччю. Проте ми ще розрізняли дорогу, і не було ще потреби пускати в хід лампи Румкорфа.

Раптом капітан Немо зупинився. Він почекав, поки я приєднаюсь до нього, і вказав пальцем на якусь темну масу, що вирізнялася в тіні на близькій од нас відстані.

«Це ліс острова Креспо», подумав я — і не помилився.

РОЗДІЛ XVIІ Підводний ліс

Нарешті ми прибули до узлісся, безперечно одного з найкращих місць у величезних володіннях капітана Немо. Він вважав цей ліс своєю власністю і мав на нього такі самі права, які були в перших людей у перші дні існування світу. А втім, хто міг би заперечувати його права на цю підводну власність? Який інший, сміливіший піонер прибуде сюди з сокирою в руках розчищати дрімучі ліси?

Ліс острова Креспо складався з великих деревовидних рослин, і як тільки ми проникли під його величезні склепіння, я був вражений особливим розташуванням гілок, — розташуванням, якого я до того часу ще не бачив.

Жодна з травинок, що вкривали килимом ґрунт, і гілки, що росли на деревах, не згинались, не вигинались і не простягались у горизонтальній площині. Все піднімалося до поверхні океану. Навіть найтонші волокна й стрічки витягувалися прямо вгору, як залізні прутики. Фукуси й ліани внаслідок щільності навколишнього середовища росли вгору по строго перпендикулярній до поверхні моря прямій. Ці рослини були нерухомі, і коли я розсовував їх рукою, вони одразу ж повертались у попереднє положення. Тут панувала вертикальність.

Незабаром я звик до такого дивного розташування, так само як і до відносної темряви, що оточувала нас. Ґрунт лісу був усіяний гострим камінням, якого важко було уникнути.

Підводна флора здалась мені досить багатою, навіть багатшою за флору під тропічними поясами, бо там витвори її менш численні. В перші хвилини я мимоволі змішував рослинне царство з тваринним, приймаючи зоофітів за гідрофіти, а тварин за рослини. Та й як було тут не помилитися? Фауна і флора в підводному світі так близько стикаються одна з одною!