20 000 льє під водою

— Тому що ця рушниця стріляє не звичайними кулями, а маленькими скляними кульками, винайденими австрійським хіміком Ленібреком; у мене їх значний запас. Ці скляні кульки, вкриті стальною оболонкою і наповнені для ваги свинцевим ядром, є справжні маленькі лейденські банки, в яких електрика має дуже високу напругу. При найменшому дотику вони розряджаються, і тварина, хоч яка б вона була сильна, падає мертва. Додам, що ці кульки не більші за дріб номер чотири і що звичайний рушничний заряд може вміщувати їх до десяти.

— Не заперечую більше, — сказав я, підводячись з-за столу. — Мені залишається тільки взяти рушницю і піти туди, куди підете й ви.

Капітан Немо провів мене до корми «Наутілуса». Проходячи мимо каюти Неда й Конселя, я покликав своїх товаришів, які одразу ж пішли слідом за нами.

Потім ми увійшли до каюти, розташованої біля машинного залу, де повинні були одягнутися для прогулянки.

РОЗДІЛ XVI Прогулянка по рівнині

Ця каюта була, власне кажучи, арсеналом і гардеробною «Наутілуса». Дюжина скафандрів висіла на її стінах, чекаючи мисливців.

Нед Ленд, поглянувши на них, виявив сильне небажання одягати їх.

— Але, мій хоробрий Неде, — сказав я, — ліси острова Креспо — це тільки підводні ліси!

— Оце так! — пробурмотів розчарований гарпунник, бачачи, як розлітаються його мрії про свіже м’ясо. — А ви, пане Аронакс, теж думаєте влізти в цей одяг?

— Так треба, містере Нед.

— Воля ваша, — відповів гарпунник, знизуючи плечима, — а щодо мене, то коли мене не примусять силою, я ніколи в нього не влізу.

— Вас ніхто не примушуватиме, містере Нед, — сказав капітан Немо.

— Ну, а Консель рискне? — запитав Нед.

— Я піду скрізь, куди піде пан, — відповів Консель. На поклик капітана прийшли двоє чоловіків з екіпажу допомогти нам надіти важкий непромокальний одяг, який був зроблений з суцільних кусків резини і міг витримувати значні тиски. Можна сказати, він був схожий на старий військовий обладунок, гнучкий і водночас пружний. Цей одяг складався з штанів і куртки. Штани закінчувалися товстими черевиками на важкій свинцевій підошві. Тканина куртки була натягнута на мідні обручі, які захищали груди від тиску води і дозволяли легеням вільно дихати; рукава куртки закінчувалися м’якими рукавичками, що нітрохи не перешкоджали рухам руки.

Як видно, ці скафандри були вдосконалені значно краще за недоладний одяг, винайдений у XVIII столітті, за всі оті лати з пробкового дерева, камзоли без рукавів, морський одяг, ящики і т. д., хоч би як їх розхвалювали.

Капітан Немо і один з його товаришів — зовні справжній Геркулес, який, очевидно, мав дивовижну силу, Консель і я швидко одягли скафандри. Тепер залишалося тільки просунути голову в металеву кулю. Але перш ніж це зробити, я запитав у капітана дозволу оглянути призначені нам рушниці.

Один з матросів «Наутілуса» подав мені просту на вигляд рушницю, приклад якої, зроблений із сталі і порожнистий всередині, був досить великого розміру. Він служив резервуаром для стиснутого повітря, яке виходило в ствол рушниці, як тільки відкривався клапан, що приводився в рух собачкою. Ящик для куль, зроблений у найтовщому місці приклада, вміщував близько двадцяти електричних куль, які з допомогою пружини автоматично направлялися в дуло рушниці. Як тільки раз вистрелив, одразу ж готовий був для пострілу новий заряд.

— Капітане Немо, — сказав я, — ця зброя чудова, і діяти нею легко. Хотілося б швидше її випробувати. Але як ми спустимося на дно моря?

— Цієї миті, пане професоре, «Наутілус» зупинився на дні, на глибині десяти метрів, і ми можемо рушати.

— А як ми вийдемо?

— Ви зараз побачите.

Капітан Немо просунув голову у кулеподібний ковпак, Консель і я зробили те саме, причому канадець іронічно побажав нам доброго полювання. Комір куртки мав мідне кільце з гвинтовою нарізкою, до якого і пригвинчувалася металева каска. Крізь три отвори з товстими стеклами можна було, повертаючи голову в кулі, дивитися в усі боки. Тільки-но на наших спинах укріпили апарати Руквейроля, як вони одразу ж почали діяти, і я міг вільно дихати.

Повісивши на пояс лампу Румкорфа і взявши рушницю, я приготувався йти. Але в цьому важкому одязі, ніби прикутий до підлоги свинцевими підошвами, я, щиро кажучи, не міг зробити й кроку. Проте це було вже передбачено, бо я відчув, як мене вштовхнули в маленьку кабіну, суміжну з гардеробною. Моїх товаришів так само вштовхнули слідом за мною. Я почув, як зачинилися за нами двері, і нас огорнула глибока темрява.

За кілька хвилин сильний свист долинув до моїх вух. Я відчув, як холодна дрож пробігла по моєму тілу від ніг до голови. Очевидно, всередині судна відкрили кран і впустили зовні воду, яка заливала каюту, де ми були. За секунду відчинились інші двері, зроблені в борту «Наутілуса». Ми опинилися в півсвітлі. А ще за хвилину вже йшли по дну моря.

Як мені описати враження, яке справила на мене ця прогулянка під водою? Слова безсилі розповісти про бачені мною чудеса! Коли навіть пензель художника не в змозі зобразити дивовижні ефекти водної стихії, то яке ж перо може передати їх!