20 000 льє під водою

— Ви роздивляєтеся мої черепашки, пане професоре? Справді, вони можуть зацікавити натураліста; але для мене вони мають ще більшу принадність, бо я зібрав їх власними руками. Немає жодного моря на земній кулі, де б я не провадив розшуків.

— Я розумію, капітане, цю радість прогулюватися посеред таких багатств. Ви з тих, які самі створили собі скарб. Жоден європейський музей не володіє подібною колекцією продуктів океану. Але якщо я вичерпаю все моє захоплення на колекцію, то що залишиться для корабля, на якому вона знаходиться? Я зовсім не хочу проникати у ваші таємниці, проте признаюся, що сам «Наутілус», сила руху, яка міститься в ньому, машини, що дозволяють йому маневрувати, — все це не може не збудити в мені у вищій мірі цікавості. Я бачу прилади, які висять на стінах цього салону і призначення яких мені невідоме. Чи можу я взнати про це?..

— Пане Аронакс, — відповів мені капітан Немо, — я вам уже сказав, що ви будете вільні па борту цього судна і, значить, усі частини «Наутілуса» не заборонені для вас. Отже, ви можете детально оглянути їх, і я з задоволенням супроводитиму вас.

— Я не знаю, як і дякувати вам, капітане, але не зловживатиму вашою люб’язністю. Я запитаю вас тільки, яке призначення мають оці фізичні прилади?..

— Пане професоре, точно такі самі прилади є в моїй кімнаті, і там я охоче поясню вам, для чого вони служать. Але раніше пройдіть у каюту, приготовлену для вас. Треба, щоб ви знали, як ви влаштовані на борту «Наутілуса».

Я пішов слідом за капітаном Немо у вузький коридор. Він провів мене на ніс корабля, а потім ввів у каюту, вірніше розкішну кімнату з ліжком, речами туалету і різними іншими меблями.

Я щиро подякував хазяїнові.

— Ваша кімната поряд з моєю, — сказав він мені, відчиняючи двері, — а з моєї хід у салон, з якого ми щойно вийшли.

Я ввійшов до кімнати капітана. Вона мала суворий вигляд, майже монастирський. Залізне ліжко, робочий стіл, кілька речей туалету. Усе було в якомусь півсвітлі. Нічого вишуканого, тільки суворо-необхідне.

Капітан Немо вказав мені на крісло.

— Сідайте, будь ласка.

Я сів, і він почав розмову.

РОЗДІЛ XII Усе з допомогою електрики

— Пане професоре, — сказав капітан Немо, показуючи мені на прилади, що висіли на стінах його кімнати, — ось апарати, необхідні для плавання «Наутілуса». Тут, як і в салоні, вони завжди перед моїми очима і вказують точно положення і напрям судна серед океану. Одні з них вам відомі, як, наприклад, термометр, що визначає внутрішню температуру «Наутілуса»; барометр, що показує тиск повітря і зміну погоди; гігрометр, що визначає ступінь сухості атмосфери; штормглас, суміш якого, розкладаючись, показує на наближення бурі; компас, що направляє мою путь; секстант, що, визначаючи висоту сонця, показує мені широту; хронометри, що дозволяють обчислити довготу; нарешті, денні й нічні підзорні труби, з допомогою яких я оглядаю всі точки обрію, коли «Наутілус» піднімається на поверхню води.

— Це звичайні прилади мореплавця, — відповів я, — і застосування їх мені відоме. Але от є інші, пристосовані, безперечно, до особливих потреб «Наутілуса». Цей циферблат з рухливою стрілкою, чи не манометр?

— Це справді манометр. Стикаючись із водою, він показує силу зовнішнього тиску і визначає таким чином, на якій глибині перебуває судно.

— А ці лоти нового виду?

— Це термометричні лоти, які вимірюють температуру різних шарів води.

— А це що за прилади, призначення яких я не можу вгадати?

— Тут, пане професоре, я повинен вам дати деякі пояснення, — сказав капітан Немо. — Отже, слухайте.

Помовчавши кілька хвилин, він продовжував:

— Є один рушій, могутній, слухняний, швидкий і легкий, який придатний до використання в різних випадках і який панує безроздільно на моєму судні. Все робиться з його допомогою. Він освітлює, обігріває судно, він душа всіх моїх механічних апаратів. Цей рушій — електрика.

— Електрика! — вигукнув я дуже здивований.

— Так, пане.

— І все ж, капітане, ви володієте надзвичайною швидкістю пересування, яка погано узгоджується з можливістю електрики. Досі її динамічна потужність була дуже обмежена і могла створювати тільки малу силу.

— Пане професоре, — відповів капітан Немо, — моя електрика не така, яка відома всьому світові, — і це все, що я хотів вам, з вашого дозволу, сказати.

— Я не наполягатиму, капітане, хоч дуже здивований такими результатами. Проте одне питання ще, на яке ви дайте мені відповідь, якщо воно не здасться вам нескромним. Елементи, які служать вам для одержання такого дивовижного рушія, повинні швидко псуватися. Цинк, наприклад. Яким чином ви відновлюєте його, якщо ви не маєте більше ніяких зв’язків з землею?

— Я відповім на ваше запитання, — промовив капітан Немо. — Всім відомо, що в глибині морів є поклади цинку, заліза, срібла і золота, розробка яких цілком можлива. Але я не хотів користуватися цими металами землі, а зажадав від самого моря засобів для добування електрики.

— Від моря?