20 000 льє під водою

Два місяці тому ми могли б милуватися під цими широтами сонцем, яке не заходило цілу добу. Але тепер ніч уже продовжувалася три-чотири години і в скорому часі повинна була покрити своєю тінню весь близький до полюса район.

15 березня ми пройшли паралель, на якій розташовані Ново-Шетландські і Південно-Оркнейські острови. Капітан Немо розповів мені, що не так давно на цих землях знаходили собі притулок величезні стада тюленів; але англійські і американські промисловці, охоплені жадобою до наживи, знищили як самців, так і самок з малятами. І там, де йшло жваве життя, тепер панувало непорушне мовчання смерті.

16 березня о восьмій ранку «Наутілус» перетяв Південне полярне коло, йдучи вздовж пятдесят п’ятого меридіана.

Нас з усіх боків оточувала крига, закриваючи горизонт. Проте капітан Немо, відшукуючи прохід за проходом, уперто просувався вперед.

— Куди ж він іде? — запитував я.

— Прямо перед собою, — відповідав Консель. — Коли він не зможе далі йти, він зупиниться.

— Я за це не присягнуся! — мовив я.

Щоб бути до кінця щирим, я мушу признатися, що це плавання, сповнене пригод, мені все більше подобалося. Важко передати, до якої міри захоплювався я красою цих просторів. Вічні льоди набирали тут найнесподіванішої форми. В одному місці їхнє нагромадження було схоже на якесь східне місто з мінаретами і численними мечетями. В іншому вони нагадували зруйноване під час землетрусу місто. Краєвид увесь час змінювався під впливом то косого сонячного проміння, то сірого туману і снігових хуртовин. Крім того, з усіх боків чулися вибухи від обвалів, величезні айсберги перевертались і зштовхувалися з гуркотом, що нагадував гарматну канонаду.

Коли в такі моменти «Наутілус» плив під водою, гуркіт передавався через воду з особливою силою, а падіння великих айсбергів створювало небезпечні водоверті і здіймало хвилі, що доходили до досить великих глибин океану. В такі хвилини «Наутілус» крутився і хитався як звичайний корабель під час шаленого розгулу стихії.

Часто, коли зовсім не було видно ніякого виходу, мені здавалося, що ми вже остаточно стали полоненими льодів. Але капітан Немо, керуючись безпомилковим інстинктом, знаходив вихід по найнезначніших прикметах — тоненьких струмках синюватої води, що стікали крижаними полями. Тому я не мав сумніву, що в антарктичних морях він, очевидно, бував уже не раз.

Проте вдень 16 березня крижини остаточно закрили нам шлях. Це ще не була смуга вічних льодів, — це були просто крижані поля, міцно скуті морозом. Звичайно, така перешкода не могла зупинити капітана Немо. Взявши розгін, «Наутілус» з величезною силою кинувся на неї, увійшов у крихку масу льоду, мов клин, і крига розкололася з страшним тріском. «Наутілус» став схожий на античний таран, який штовхала сила, що не мала меж. Уламки льоду, наче град, сипалися навкруги нас. Самою лише силою інерції корабель пробивав собі фарватер. Іноді траплялося, що «Наутілус» з розгону вискакував на саме крижане поле і продавлював його своєю вагою. При цьому крижини розсовувалися, і корабель плив утвореним проходом. У ці дні на нас неодноразово обрушувалися сильні шквали. Інколи спускалися такі щільні тумани, що не можна було навіть побачити протилежного краю палуби. Вітер безперервно міняв свій напрям. Сніг лягав таким твердим шаром, що його потрібно було розбивати кирками. Як тільки температура опускалася до п’яти градусів нижче нуля, всі зовнішні частини «Наутілуса» покривалися кіркою льоду. Парусне судно тут не змогло б маневрувати, бо вся його оснастка обледеніла б. Лише судно без щогл і парусів, яке обходилося без кам’яного вугілля і рухалося з допомогою електрики, могло не боятися таких високих широт.

У цих умовах барометр, як правило, показував дуже низький тиск. Дані компаса ставали все більш ненадійними. В міру наближення до магнітного полюса, що не збігався з полюсом земної кулі, стрілки компаса, немов збожеволівши, крутилися в різні боки і давали найсуперечливіші показники. Справді, за даними Ганстена, південний магнітний полюс розташований десь біля 70° широти і 130° довготи, а за спостереженнями Дюперея — біля 135°’ довготи і 70°30’ широти. Тепер доводилося для визначення напрямку переносити компас у різні частини корабля і потім брати середню цифру. Часто місцеперебування судна доводилося відмічати на карті лише приблизно, спираючись на показники лага. Цей метод був досить неточний, бо весь час ми мусили йти звивистими проходами і безперервно змінювати курс.

Нарешті, 18 березня, після двох десятків безнадійних спроб пробити собі дорогу, «Наутілус» остаточно був затиснутий кригою. Це вже були не пальхи чи стрімси, навіть не крижані поля, а нескінченний і нерухомий бар’єр з крижаних гір, які позмерзалися між собою.

— Крижані затори! — вимовив канадець.

Я зрозумів, що Нед Ленд, як і всі інші мореплавці, яким доводилося бувати в полярних широтах, вважав цю перешкоду непереборною.