Знак Саваофа

Йому заманулося повернутися, але знав з досвiду, що краще поволi дiйти хоча б до Басейної, взяти таксi, вiд'їхати на безпечну вiдстань та обмiзкувати добре все, що трапилося. Але вiн таки повернувся, дивлячись лiворуч та праворуч, знову виловлюючи тiнь спогаду, що промайнула плювком у головi перед очiкуваною смертю. I тiльки тодi, коли надумав повернутися, важко засапав, наче вiд задухи, пiдганяючи тяжкi хвилi до горлянки, її нiде не було видно. Цiєї маленької курви у червонiй сукнi нiде не було. Але спрага до життя пересилила, вiн вийшов на людну частину вулицi, туго переставляючи ноги, i зупинив таксi. Все, кiнець, те, що вiн лiпив десяток рокiв, пiшло коту пiд хвiст. Те, що називалося Iлоною, пощезло, i нiчого бiльше не було, крiм марева, злiпленого разом зi смертю, що зараз продефiлювала повз нього; з такою думкою вiн глянув на будiвництво i побачив, як велетенська плита зависла над широкою тарiлкою забетонованого майданчика, хилитнувшись у рудих переливах пилюки, вималювалася у порожнiй чашцi неба, а потiм плиском гухнула на вивiдок робiтникiв у помаранчевих шоломах, що вже кинулись урiзнобiч, наче мурашва вiд дощу, але бетонна мухобiйка таки встигла, разом зi смертю, накрити кiлькох.

- Ого, - сказав водiй, але не пригальмував, вивернув кермо i машина загуцикала, плутаючись у петлях завалених цеглою i розкорьожених будiвництвом вулиць, у напрямку спального району. Через два квартали вони зупинилися, i вiн вискочив, щоб перепустити невеличкий стаканчик текiли. Тiльки тодi, як загудiла велика зелена муха, одна єдина у всьому просторi маленької кав'ярнi, вiн побачив перед собою круглобокi помiдори з краплями роси, гарнi ноги офiцiантки в

куцiй зеленiй спiдничцi, тяжкi червонi портьєри, здоровенний псевдоанглiйський камiн, i його виблювало. Тримаючи в ротi гарячу i гiрку жижу, вiн дiстався до туалету, впав на чотири, обхопивши очко руками, i продовжував блювати. З кожним спазмом до нього вже почала крiзь сизину i каламуть повертатися свiдомiсть, i Лямур розумiв, що в цiй дорогiй забiгайлiвцi його надто добре знають i можуть вiдшукатися доброхоти, - а

вони обов'язково вiднайдуться, - i тодi вбивство Лоренцо та

Мормона було полишене сенсу. Дивлячись у забльоване очко, вiн тихо виматюкався i вiдразу потягнув руку за спину, де стримiла «беретта». Обтираючи рота однiєю рукою, викидаючи iншу, вiн впав на спину i побачив перед собою дiвчину в жовтiй сукнi, обшитiй рожевими i зеленими блискiтками, що обтягувала її худе, майже хлопчаче тiло, з рудим мелiруваним волоссям, ворушкими карими очима, в яких плавав вощаний полудень, зi свистячим бездумом й iдiотською цiкавiстю, яка буває тiльки у людей такого сорту. Зараз ця блядюга буде ввiчливо говорити, вдаючи з себе те мiсце, куди вона прийшла.

- Вам недобре… - тупо промовила вона, потiм притиснула пальцi до рота. - Ой… Розумiю… Але менi теж треба в туалет…

- Проходь, - захрипiв Андрiй, не опускаючи ствола, з жахом ловлячи останнє слово, що загримiло чужим басом, нiби хтось гавкнув його з унiтазу.

- Сидиш, мала, тут… Вийдеш рiвно через десять хвилин… Iнакше, само собою зрозумiло, я тебе пристрелю…

- Будь ласка, - пропищала вона, але по її обличчю не було помiтно, що вона злякалася; тiльки зараз Лямур помiтив, що її кумарило i трохи потiпувало, але зовсiм не вiд його «беретти».

- Добре, - сказав, пiдвiвся з колiн, витер хусточкою рота, i потелiпав до столика: томати, текiла, дольки лимона. Його знову знудило. Але вiн проковтнув текiлу, загриз лимоном, просидiв, замовив ще, переплачуючи офiцiантовi, щоб пошвидше. Коли той вже був готовий вiдiйти, Лямур шепнув над вухо:

- Там в туалетi якась бецалка ширяється. Постарайся, щоб вона сьогоднi десь заночувала… - i тицьнув скручену руркою зелену сотню.

Офiцiант з виголеною до рожевого благообразною яйцевидною головою значуще усмiхнувся:

- Це Вєрка. Вона колись плуталася з Навахою, але пiсля того, як Наваху злили, то бовтається за звичкою… Iнодi за дозу її хтось з братви пропирає в туалетi… Зараз ми все влаштуємо…

Андрiй випив ще текiли, потiм лишив грошi на столi, косячи очима навсiбiч, поплентав перевальцем до виходу. Горiлка вдарила в голову, але страх не приймався, а зависав скрiзь густими кавалками, як оця спека. Вiн зупинився перед входом, чекаючи, що його хтось покличе, але нiчого не трапилося, i вiн зарипiв схiдцями донизу, потiм шурхонув у суху тiнь пiд роздовбаними осокорами i залiз до авто. Вiн сидiв, доки водiй вошколупився зi стартером, i волiв би, щоб його хтось покликав, начеб так, що ось все повернулося на мiсце, i його нiхто не хоче прибрати. Вiн сидiв i думав, що, можливо, це була iнiцiатива самого Яшки, але навряд. I їдка пустота вощаного полудня, з нерухомими постатями людей, якi сьорбали брунатне свiтле пиво, пепсi, кока-колу, вжахнула його ще бiльше, так, наче вiн нахилився до пекельного казана i вдихнув його випари.