Знак Саваофа

Ото воно у нього i почалося з бiлих сорочок. Це для нього стало нав'язливою iдеєю, як i двiстi двадцять четвертий кiлометр, - його тодi батько взяв, щоб накопати червiв для рибалки. Вiн добре пам'ятав той ледачий серпневий полудень. Мiсцеве населення знайшло розвагу i телiпало язиками, що ось нiяк не ущерблюється мiсяць, висить собi кривавою кишкою над степом, над озерами, над млином з повийманими вiкнами, отак третiй день телiпається. Баби ходили ворожити на карти, i кожен вилiплював найнеправдоподiбнiшу гiпотезу. А вдень сонце нещадно вилизувало пласкi поверхнi мiсцевих помешкань, i вечорами стояла тиша разом з причманiлою мошкарою. Нiчого такого нiхто з молодшого поколiння не передбачав, нiщо нiчого не вiщувало. Мешканцi цього невеликого за розмiрами району, закрученого вузлами старих вуличок та закапелкiв навколо мертвого озера, де поналiплювалося перекошених одноповерхових будинкiв з вiчною сльотою над дахами, спертим болотяним повiтрям, смородом вiд кiсткового заводу, де спалювали падаль, смiття, напiвзруйнованим, але дiючим монастирем, звiдки шурхали чорнi скарлюченi постатi монахiв, та самотньою церквою якраз побiля урвища, ближче ще до одного озера, де водилася така-сяка риба, - поволi, потроху намулювали, хвиля за хвилею прожитого життя, свої закони. Був там ще двiстi двадцять четвертий кiлометр, - це коли вийти до урвища, пройтися дорогою, а можна навпростець, через руїни якогось безiменного селища, а там до старого млина, i виходиш у степ, широкий, як повiнь навеснi, з шовковистою травою i кулею сонця на горизонтi. Через десять рокiв пiсля того, як там вибудували свинарник i неподалiк перетнула степ траса, мiсце взагалi обезлюднiло: останнi люди покинули поселення. В свинарнику лишився один зморшкуватий чоловiчок, що, поки був молодшим, пiдстерiгав молодиць з щiткової фабрики i зманював їх великим свинячим окостом. Iнодi це йому вдавалося. Вiн весь час вовтузився у свинарнику, в безлюдному степу, i раз на мiсяць приходив помитися в лазню. Прозивали його по-простому - Льопою. З роками вiн геть здичавiв i, окрiм свиней, нiчого не бачив. Ходили балачки про великi грошi, буцiмто накопленi ним на поросятах. А тому, що там пiдпасалися мiсцевi «бики», тобто знать, та чутка була вiрогiдною. Проте нiкому з вурок i в голову не приходило пересвiдчитися у скарбах насправдi. Надто дике i страшне мiсце було. На мiсцi старого млина колись стояла велика церква, а то навiть, говорили, собор. Але навряд чи це зупиняло шукачiв легкого хлiба. Просто не заведено - i все. Тому все, що вiдбувалося в цьому районi, на той час зовсiм не респектабельному, що якимось робом належав до столицi, з її вiяннями, мало акцент окремого мiстечка, тут чужинцiв приймали не дуже люб'язно. Тут знали наперелiк мiсцевих повiй, мiсцевих вурок, мiсцеву знать. Про них говорили в такому тонi, що не терпить нiяких доказiв, не потребує зайвих роз'яснень i так далi. Вони або були авторитетом, або повнiстю засуджувалися, але у свiдомостi таки належали до великої сiм'ї, що збавляла роки, стулившись тiсним кiльцем бiля купки смердючих озер. Образа чужинцем їхньої гiдностi часто сприймалась як образа всього околотку. Тому коли на вулицi Жовтневiй, у роздутих вiтром бiлих парусинових штанях, з акордеоном пiд пахвою, у льотнiй формi, з'явився чоловiк майже двометрового зросту, брунатний вiд засмаги, з чiткими рисами обличчя i голубими очима, половина жiнок вiдкрила вiкна i сказала «ах»; то був його батько. Всi п'яницi, що сидiли за пластиковим столиком, всi спраглi й нудьгуючi бiля «Сосновок» подивилися на Володьку чистими дитячими поглядами, осклiлими ще з учорашнього ранку. А ще вiн був одягнутий у лакованi черевики, рожеву нейлонову сорочку; назирцi за ним дрiботiла його дружина, яку звали Анастасiя, зовсiм не схожа на висохлих або тлустих мiсцевих жiнок, що з роками бiльше нагадували свої нечупарнi кубла або нудний пейзаж, - з тонкими руками, вивiтрiлими обличчями, животами, що перевалювалися за резинку рейтузiв, i кислим подихом з рота котрих можна було отруїти при лайцi половину району. Вона була надто гарною як для столицi, а для цього напiвгиблого мiсця робiтничих кварталiв i поготiв. Справжня американська красуня, яку показували в кiнотеатрi, де квитки коштували на дитячий сеанс десять копiйок, а на дорослий - двадцять.