Заборонені чари

— Я не п’яна, Кейте. Зовсім не п’яна… хоч і багато випила. Просто вино і добрячий струс надали мені рішучості зробити те, чого я давно хотіла — повернутися до тебе, знову стати твоєю.

Вона підвелася, стягла через голову нічну сорочку і стала перед Кейтом голяка.

— Тепер це все твоє, любий, — сказала Джейн. — І це, — вона торкнулася пальцями до губ. — І це, — погладила груди та живіт. — І це, — провела руками вздовж стегон. — І, звичайно, це, — її долоня сковзнула по гладко виголеному лобку до вологого лона. — Я вся твоя, до останньої частки.

Сестра лягла і знову притулилася до нього. Приголомшений почутим не менше, ніж тим, що допіру сталося, Кейт цілковито онімів і навіть не міг поворухнутися.

— Мені так добре з тобою, — продовжувала вона. — Мені ні з ким не було так добре, з жодною дівчиною.

Врешті до Кейта повернулася мова, і він бовкнув перше, що спало йому на думку:

— Дівчата не для тебе, Джейн, Тобі потрібен хлопець.

— Так, мені потрібен хлопець, — погодилась вона. — Мені потрібен ти.

— Але, Джейн…

— Мовчи, Кейте, і слухай мене уважно, — її голос став жорстким. — Всі ці роки я ненавиділа тебе не за те, що ти тоді переспав зі мною. Ти ж так страждав, так щиро каявся, і я ладна була пробачити тобі все… майже все. Одного я пробачити не могла: тоді ти зробив мене не просто жінкою — ти зробив мене своєю жінкою. Розумієш, Кейте? Своєю! Саме за це я ненавиділа і досі ненавиджу тебе. Бо кохаю тебе понад усе на світі!

— О, Джейн!… — простогнав Кейт.

— Ночами я довго не могла заснути, я згадувала ті хвилини, я мріяла про тебе, я марила тобою… хай тобі грець! І водночас розуміла, що нам не бути разом, що так неправильно, що це гріх. А інші хлопці мене не приваблювали, ніскілечки! Мені навіть думати було гидко про поцілунки з ними… не кажучи вже про інше. Мабуть, я справді лесбіянка, бо мені добре з дівчатами, але на світі є один хлопець, один-єдиний серед усіх, з яким геть забуваю про своє лесбійство. Це ти, Кейте. Лише ти. І ніхто інший.

— Боже мій! — прошепотів Кейт. Уперше за багато-багато років йому відчайдушно захотілося плакати. — Боже мій! Що робити?…

— Пам’ятаєш, що ти казав чотири дні тому? Ти питав, чим можеш спокутати свою провину. Ти казав, що згоден на все.

— Тільки не…

— Тільки це, Кейте. Тільки це. Лише так ти зможеш виправити скоєне, лише з тобою я можу бути звичайною гетеросексуальною жінкою. А кровозмішання… Та дідько з ним! — Джейн наблизила своє лице до його лиця і ніжно поцілувала його. — Кейт, любий мій, рідний. Я більше не можу ненавидіти тебе, це понад мої сили — розриватися між коханням та ненавистю. За десять років я вичерпала всі запаси ненависті, тепер я хочу просто любити тебе. І я любитиму попри все. — Вона знову поцілувала Кейта, цього разу пристрасно. — Я так довго чекала на цей день, я так хочу, щоб ти знову й знову кохав мене… Проте я не стану ні до чого примушувати тебе. Сам вирішуй, що для мене краще — спати з рідним братом чи з дівчатами. Обирай, котре лихо менше.

Кейт важко зітхнув, обняв її й міцно притиснув до себе.

— Джейн, люба! Ти розбиваєш моє серце…

— А ти моє вже розбив, — сказала вона. — Десять років тому.

Розділ 23

Пролунали традиційні слова відкриття зборів Ради, всі дванадцятеро її членів засвідчили свою присутність, і на кілька секунд у Залі запанувала зосереджена мовчанка, що зазвичай передувала початкові важливої розмови.

Маріка нетерпляче переступила з ноги на ногу. Як і належало спеціально запрошеному (такий статус було передбачено й регламентовано), вона стояла попід стіною біля порталу. Стоїчков приніс для неї крісло, і якби Маріка зараз сіла, ніхто б не розцінив цей вчинок як неввічливий. Проте вона вирішила дотриматися всіх формальностей, пов’язаних з її присутністю в Раді.

— Отже, перше, — заговорив Анте Стоїчков. — Тут присутня Маріка Мишкович, дочка Ілони Шубич. Пропоную затвердити її в тих самих правах, що й на попередніх зборах.

Заперечень не пролунало. Стоїчков кивком запросив її сісти. Маріка опустилась у крісло й розправила на колінах сукню. Брат, що сидів до неї спиною, не секунду озирнувся й послав їй підбадьорливу усмішку.

Зате Флавіан, який займав місце по інший бік столу, майже не зводив очей зі своєї нареченої. Перед початком зборів вони коротко переговорили, Маріка сама повідомила про свою згоду вийти за нього заміж, а потім Стен дав своє добро на цей шлюб. Тепер Флавіан був безмежно щасливий і дивився на неї замріяним поглядом — либонь, уже уявляв, як вони житимуть разом. А Маріка розуміла, що сувора дійсність швидко зруйнує райдужні фантазії молодого короля. Насправді їхнє подружнє життя буде не таким ідеальним, як він його собі уявляє.

„Вибач, Флавіане,“ — сумно подумала вона. — „Я не зможу дати тобі всього, про що ти мрієш. Наш шлюб нічим не відрізнятиметься від інших шлюбів, укладених з розрахунку… І ти, Кейте, вибач. Нам не судилося належати одне одному. А бути просто твоєю коханкою я не хочу, це не для мене. Прощавай, любий мій…“

На її очі навернулися сльози, і Маріка поспіхом нахилила голову.