Заборонені чари

— Може, й так. Але вірогіднішим мені видається інше: ці чари подібні до хвороби, на яку людина може захворіти лише раз у житті, після чого стає для неї невразлива. А дар усіх Конорів успадкованио від нашого спільного пращура Конора МакКоя, що прожив понад десять років під дією Заборони. Мабуть, ми, його нащадки, вже нечутливі до Заборони — і Послідовники про це знали. Моє припущення опосередковано підтверджує й та обставина, що Аліса має здоровий, повноцінний дар. Я й раніше задавався питанням: чому Послідовники лише наглядали за нею, чому не використали проти неї чари Заборони? А тепер розумію: вони пробували, проте зазнали невдачі.

— А от я не розумію, — зізналась Маріка. — Якщо Заборона не становить для нас загрози, якщо Послідовники слабші від нас… навіщо ж тоді вони прагнули знайти наш світ? Як вони збиралися боротися з нами?

— Передовсім, — промовив Стоїчков, — я можу помилятися в своїх висновках щодо Заборони. Хоча це малоймовірно. Гадаю, Послідовники мали намір вдатися до інших засобів. Кілька днів тому Аліса розповідала мені, що в їхньому світі існує надзвичайно потужна зброя… забув, як вона називається…

— Ядерна?

— Атож, ядерна. Її не можна застосувати вибірково, щоб позбутися окремих людей, розсіяних по всьому світові. Але, за Алісиними словами, цією зброєю можна знищити весь світ — і навіть не один раз.

— О! — видихнула Маріка з запізнілим переляком. — Так ви вважаєте…

— Це одне з моїх припущень, і я боюся, що воно близьке до істини. Адже в своєму листі Кейт попереджав, що небезпека загрожує не лише нам, Конорам, а й усьому нашому світові.

Маріка енергійно труснула головою, ніби в намаганні прогнати страшний сон.

— Мені важко в це повірити, пане Стоїчков. Невже Послідовники такі чудовиська? Зрештою, для свого нападу на Норвік вони обрали час, коли не було ні Браєна, ні Матильди, а ще, можливо, подбали про те, щоб замок залишив і батьків камердинер Джордж. А це означає, що Послідовникам, принаймні більшості з них, не байдуже людське життя. Вони не хотіли, щоб при бомбардуванні Норвіка загинули сторонні люди.

— І водночас вони без вагань підписали смертний вирок тобі, Алісі та твоєму батькові. А їхня турбота про слуг, на позір шляхетна, може вказувати на те, що Послідовники уявляють себе великими добродійниками й захисниками людства. Такі фанатики небезпечніші за будь-яких чудовиськ, вони здатні знищити мільйони й мільйони людей, якщо віритимуть, що в кінцевому підсумку решта людства заживе краще. Я б дуже хотів помилятися, але мені здається, що Послідовники ладні були приректи на загибель весь наш світ, лише б позбутися нас — тих, кого вони вважають загрозою для їхнього світу.

Стоїчков замовчав. А Маріка дивилася повз нього на старовинні книжки з Норвіка і з сумом думала про те, що, навіть повернувшись туди, вона не поверне тієї частки себе, яку втратила разом з батьківським замком. Тепер від Норвіка лишились хіба що руїни — та ще нечисленні родинні реліквії, які вдалося врятувати за наполяганням Аліси. Якби ж вони мали більше часу…

До речі! Про час…

— Пане Стоїчков, — запитала Маріка, — коли за тамтешнім часом відбувся напад на Норвік?

— Приблизно о пів на першу ночі, — відповів він, а в його очах зблиснули вогники. — Помітила якусь невідповідність?

— Так, помітила. Я знаю, що батько з Алісою з’явились у Флорешті вже після шостої ранку за ібрійським часом. А це дуже пізно. Якби Послідовники так довго зволікали з нападом, ви б обов’язково про це сказали.

Стоїчков кивнув:

— Сьогодні вночі час ніби сказився. Відтоді як Флавіан розбудив мене і до руйнування Норвіка у нас минуло трохи менше шести годин — так само, як і в світі МакКоїв. Поки ми чекали нападу, то не звертали на це уваги, не до того було. А потім звернули — і добряче задумалися. Скажу зразу, що ми так і не знайшли розумного пояснення, чому плин часу в світі МакКоїв уповільнився… гм, або ж навпаки — час у нашому світі майже вдвічі прискорився.

— А я, здається, розумію, в чому річ, — повільно мовила Маріка. — На жаль, ми вже не можемо це перевірити.

— Що перевірити?

— Швидкість часу в двох світах, сполучених порталам. Я мала здогадатися раніше, але… Ви ж, мабуть, звертали увагу на те, що при розмові через портали, коли я була там, а ви — тут, наші думки трохи спотворювалися?

— Звичайно, звертав. Коли я викликав тебе, а ти відповідала мені, то твої слова мовби накладалися одне на одне.

— А у вас між кожним словом виникала пауза. А щойно портали з’єднувалися, всі спотворення зникали. Ви це помічали?

— Ні… А втім, так. Тепер пригадую. Зазвичай, коли з’єднання встановлювалося, ти надсилала лише одне слово — „готово“ або „можна“ — і я йшов. Але найпершого разу ти сказала: „Проходьте, тільки обережно,“ — і тоді твої слова, як мені здається, ішли з нормальною швидкістю.

— Зі мною таке траплялося рази три чи чотири, — підхопила Маріка. — Щоразу я відчувала якусь дивину, проте досі не могла збагнути, в чім річ… А сьогодні вночі ви помітили різницю?