З шокованого виразу на братовому обличчі Кетрін зрозуміла, що він збирається сказати.
— Кетрін... — почав Пітер, затинаючись і кліпаючи очима, — чи це, бува, не наснилося? — Наскільки я розумію, ти щойно зважила людську душу.
І вони надовго позамовкали.
Кетрін відчула, що брат намагається збагнути всі чудесні й справді революційні наслідки. «Мусить сплинути певний час». Якщо щойно побачене і справді було тим, чим вони його вважали, тобто доказом того, що душа, або ж свідомість, чи життєва сила може залишати межі тіла, то щойно вони здобули чіткі й недвозначні відповіді на незчисленні містичні запитання: переселення душ, космічна свідомість, досвід клінічної смерті, астральна проекція, бачення на відстані, сон наяву тощо. У медичних журналах було повно розповідей пацієнтів, які померли на операційному столі і дивилися на свої тіла згори, а потім знову поверталися до життя.
Пітер мовчав, і раптом Кетрін помітила в його очах сльози. Вона все зрозуміла. І сама заплакала. Вони з Пітером пережили втрату близьких, тому для будь-кого у їхньому становищі найлегший натяк на те, що людський дух живе після смерті, давав їм слабку, але надію.
«Він думає зараз про Захарія», — подумала Кетрін, пригадавши вираз глибокої журби, який часто бачила в очах свого брата. Роками Пітер носив у собі тягар відповідальності за смерть сина. Він багато разів казав сестрі, що найстрашнішою помилкою свого життя вважає те, що залишив Захарія у в'язниці і ніколи не зможе собі цього простити.
Нагорі гепнули двері — Кетрін різко сіпнулася, вийшла зі стану задумливості і знову опинилася у підвалі на холодному кам'яному столі. Металеві двері на верхньому майданчику крутих сходів з грюкотом зачинилися — то повертався татуйований чоловік. Кетрін почула, як він увійшов до однієї з кімнат, розташованих уздовж коридору, щось там зробив, а потім вийшов і рушив до кімнати, де на столі лежала вона. Чоловік увійшов, і Кетрін побачила, як він щось штовхає поперед себе. Щось важке, на коліщатах. Коли татуйований монстр вийшов на світло, Кетрін не повірила своїм очам: поневолювач штовхав перед собою візок, у котрому сидів якийсь чоловік.
Суто розумово Кетрін упізнала чоловіка у візку. Але емоційно вона відмовлялася вірити тому, що бачила.
«Пітер?»
Вона не знала, чи радуватися їй тому, що її брат живий, чи жахатися. Тіло Пітера було вибрите. Зникла його срібляста чуприна разом із бровами, а гладенька шкіра блищала так, наче її намастили олією. Він був у чорній шовковій мантії. На місці його правої п'ясті був лишень обрубок, замотаний у чистий свіжий бинт. Пронизані болем братові очі поглянули в очі сестри, сповнені жалю й горя.
— Пітере! — крикнула вона надтріснутим голосом.
Брат хотів був щось відповісти, але видав лише приглушені гортанні звуки. Тепер Кетрін побачила, що Пітера прив'язали до візка, а рот заткнули кляпом.
Татуйований чоловік простягнув руку і ніжно погладив голену маківку Пітера.
— Я приготував вашого брата до почесної місії. Цієї ночі йому належить зіграти видатну роль.
Все тіло Кетрін заклякло. «Ні!»
— Ми з Пітером за кілька секунд підемо, але я подумав, що ви захочете попрощатися.
— Куди ви його повезете? — тремтячим голосом спитала Кетрін.
Чоловік посміхнувся.
— Ми з Пітером маємо здійснити подорож до священної гори. Саме там є скарб. Масонська піраміда розкрила мені його місцезнаходження. Ваш приятель Роберт Ленґдон дуже мені допоміг.
Кетрін поглянула у вічі брату.
— Він... убив Роберта.
Обличчя Пітера скорчилося від болю, він дико замотав головою, наче відганяючи від себе нові страждання, які він був не в змозі винести.
— Тихенько, Пітере, заспокойся, — мовив татуйований, знову ніжно погладивши його по бритій голові. — Не будемо руйнувати урочистий момент. Попрощайся зі своєю сестричкою. Це ваша остання родинна зустріч.
Від безсилого відчаю в Кетрін потемніло в очах.
— Навіщо ви це робите?! — закричала вона на татуйованого. — Чим ми перед вами завинили?! Чому ви так ненавидите мою родину?!
Татуйований монстр підійшов до неї, нахилився і прошепотів їй на вухо:
— Я маю свої причини, Кетрін. — Потім підступив до допоміжного столика і взяв з нього химерний ніж. Повернувшись до неї, він провів відшліфованим лезом по її щоці. — Наскільки мені відомо, це найзнаменитіший жертовний ніж у світі.
Кетрін не знала ні про які знамениті ножі, але цей видався їй зловісним і древнім. Його лезо здалося їй гострим як бритва.
— Не бійтесь, — мовив татуйований. — Я не витрачатиму на вас його магічну силу і прибережу для більш достойної жертви... у священному місці. — Пітере, ти ж впізнаєш цей ніж?
Очі її брата широко розкрилися від страху та приголомшення.
— Так, Пітере, цей древній артефакт і досі існує. Я роздобув його за великі гроші... і приберігав спеціально для тебе. Нарешті ми зможемо одночасно скінчити нашу болісну подорож.