Втрачений символ

Ленґдон і Кетрін стояли над чаном з водою в тьмяно освітленій кухні кафедрального коледжу і розглядали трансформований горішній камінь. На одній з його граней світився розжарений напис.

Ленґдон прочитав сяючий текст, ледь вірячи власним очам. Він знав, що начебто піраміда мала вказати на конкретне місцеположення, але ніколи не думав, що воно буде настільки конкретним.

Франклін-сквер, вісім

— Це адреса, — приголомшено прошепотів професор.

Кетрін була так само приголомшена.

— Я не знаю, що за цією адресою. А ти?

Ленґдон похитав головою. Він знав, що майдан Франкліна розташований у старій частині Вашинґтона, але цієї адреси не знав. Він поглянув на вершечок горішнього каменя і пробігся по ньому очима вниз, прочитавши увесь текст.

Ця

таємниця

криється в Цьому Ордені

Майдан Франкліна, вісім

Отже, на майдані Франкліна розташований якийсь Орден?

Може, там є якась будівля, що приховує вхід до гвинтових сходів, які ведуть глибоко під землю?

Ленґдон і гадки не мав, чи й справді за цією адресою щось сховано під землею. Найважливішим для нього наразі було те, що вони з Кетрін розшифрували піраміду і тепер могли вести переговори про звільнення Пітера.

І це сталося вчасно.

Світні стрілки годинника з Мікі-Маусом показували, що у них лишилося менше десяти хвилин.

— Зателефонуй! — Кетрін кивнула на телефон, що висів у кухні на стіні.

Цей момент настав так несподівано, що Ленґдон розгубився — і завагався.

— А ми впевнені, що це потрібно?

— Я — на всі сто.

— Я нічого не скажу йому, доки ми не переконаємося, що Пітер у безпеці.

— Правильно. Ти ж пам'ятаєш номер?

Ленґдон кивнув, підійшовши до кухонного телефону, зняв слухавку і набрав мобільний номер викрадача. Підійшла Кетрін і прихилила голову до слухавки, щоб теж чути розмову. Коли пролунали гудки, Ленґдон внутрішньо приготувався знову почути химерний лиховісний шепіт чоловіка, який заманив його сьогодні до Капітолію.

Нарешті на дзвінок відповіли.

Однак без привітання. Взагалі без звуку. Потойбіч лінії чулося лише дихання.

Ленґдон почекав, а потім заговорив:

— Я маю необхідну вам інформацію, але якщо ви хочете її отримати, спочатку дайте нам поговорити з Пітером.

— А хто це? — спитав жіночий голос. Ленґдон аж підстрибнув від несподіванки.

— Це Роберт Ленґдон, — рефлекторно відповів він. — А ви хто? — На мить йому здалося, що він набрав неправильний номер.

— Вас звуть Ленґдон? — спитала жінка зі здивуванням у голосі. — Тут дехто хоче з вами поговорити.

— Що?! Вибачте, з ким я говорю?

— Це охоронець Пейдж Монтгомері з «Ексклюзивної безпеки». — Голос жінки відчутно тремтів. — Може, ви нам щось поясните й допоможете. Приблизно годину тому моя напарниця прийняла дзвінок 911 в Калорама-Гайтс... з приводу можливого захоплення заручників. Я втратила з нею контакт і приїхала сюди з підмогою, щоб перевірити помешкання. Мою напарницю ми знайшли мертвою на задньому подвір'ї. Власника будинку немає, тому нам довелося виламати двері. На столі у залі задзвонив мобільник, і я...

— Так ви всередині?

— Так, і дзвінок 911 виявився правильним... — сказала жінка і затнулася. — Вибачте, якщо я сумбурно висловлююсь, але у мене напарницю вбили, а тут іще ми знайшли заручника. Він у вкрай поганому стані, але ми намагаємося його врятувати. Він питав про двох людей — Роберта Ленґдона і Кетрін.

— Це мій брат! — випалила Кетрін у слухавку, притиснувшись головою до голови Ленґдона. — Це я телефонувала у 911! З ним усе гаразд?

— Взагалі-то, пані... — голос жінки знову затремтів. — Він у дуже поганому стані. У нього відрізана права рука...

— Благаю, — мовила Кетрін, — дайте мені з ним поговорити!

— Зараз йому надають допомогу. Він час від часу втрачає свідомість. Якщо ви десь поруч, то краще приїздіть сюди. Він хоче вас бачити.

— Ми приблизно за шість хвилин їзди від вас, — сказала Кетрін.

— Тоді раджу вам поквапитися. — У слухавці почувся приглушений шум, а потім жінка заговорила знову: — Вибачте, здається, мене кличуть. Поговоримо, коли приїдете.

І телефон замовк.

РОЗДІЛ 91

З підвалу Ленґдон і Кетрін кинулися вгору і побігли темним коридором до парадних дверей. Над їхніми головами вже не чулося гуркоту лопатей гелікоптера, і в Ленґдона зажевріла надія, що їм вдасться вислизнути непоміченими, дістатися до Калорама-Гайтс і побачити Пітера.

Вони знайшли його. Він живий. Півхвилини тому, коли вони скінчили розмову з жінкою-охоронцем, Кетрін витягла піраміду та горішній камінь із чана. З піраміди ще капала вода, коли вона поклала її до професорової шкіряної сумки, відчуваючи шкірою тепло, яке і досі випромінював кам'яний моноліт.

Збудження через звістку, що Пітера нарешті знайшли, на якийсь час затьмарило інші думки про світний напис на горішньому камені: майдан Франкліна, вісім. Але у них іще буде час, коли вони доберуться до Пітера.