Втрачений символ

Час збігає.

Нола Кей, аналітик відділу безпеки, і без того була заведена, а коли взялася за третю чашку кави, їй здалося, що в її тілі замість крові почав циркулювати електричний струм.

«Наразі від Сато жодної звістки».

Нарешті задзвонив телефон, і Нола аж стрибонула до нього. — Відділ безпеки, — відповіла вона. — Нола слухає.

— Ноло, це Рік Парріш з системної безпеки.

Нола розчаровано опустила плечі. «Це не Сато».

— Привіт, Ріку. Чим можу допомогти?

— Хотів тебе підбадьорити — можливо, наш відділ незабаром матиме інформацію, над якою ти зараз працюєш.

Нола відставила чашку з кавою. «А звідки ти, в біса, знаєш, над чим я сьогодні працюю?»

— Вибач, просто ми зараз проводимо бета-тестування нашої нової програми безперервних покращень, — пояснив Парріш. — І вона постійно видає номер твоєї робочої станції.

Нарешті Нола збагнула, про що йшлося. Зараз ЦРУ випробовувало нову програму «співробітницької інтеграції», призначеної для того, щоб у режимі реального часу сповіщати різні відділи управління, якщо трапиться так, що вони оброблятимуть однакові або співвідносні масиви інформації. В добу терористичних небезпек, коли все залежало від швидкості реагування, запорукою відвернення катастрофи могло стати звичайне повідомлення з сусідньої кімнати від хлопця, що аналізує саме ту інформацію, яка тобі потрібна. Але стосовно Ноли ця нова програма скоріше виявилася завадою, аніж реальною допомогою. І вона охрестила це нововведення «програмою безперервних погіршень».

— А й дійсно, я забула, — сказала Нола. — Що у тебе є? — Вона була впевнена, що, окрім неї, ніхто в цій будівлі не знав про теперішню кризу, а тим паче — не працював над її усуненням. Єдиною комп'ютерною роботою, яку цієї ночі виконувала Нола, було історичне дослідження для Сато, що стосувалося езотеричних масонських тем. Однак Нола визнала за необхідне підіграти.

— Та так, нічого особливого, але... — відповів Парріш, — але увечері ми спіймали одного хакера, а програма постійних покращень наполягає, щоб я поділився з тобою цією інформацією.

— Спіймали хакера? — спитала Нола і відсьорбнула кави. — Цікаво. Ану розкажи.

— Десь годину тому, — пояснив Парріш, — ми вистежили хлопця на ім'я Зубіаніс, який намагався дістатися до файла з нашої внутрішньої бази даних. Цей тип запевняє, що виконував роботу на замовлення і уявлення не має, навіщо йому заплатили за доступ саме до цього файла. Запевняє, що й гадки не мав, що ця інформація зберігається на сервері ЦРУ

— Зрозуміло.

— Ми допитали його. Він поза підозрою. Але ось яка химерна штука: цього ж вечора, тільки трохи раніше, було зафіксовано ще одну спробу дістатися до цього самого файла. Схоже, що хтось проник до системи, імітувавши її роботу, упав на хвіст, як то кажуть, здійснив конкретизований пошук за ключовими словами і роздобув відредагований варіант. Річ у тім, що ці ключові слова якісь дивні... А одне з них програма постійних покращень взагалі позначила як збіг найвищого пріоритету, і воно є унікальним для обох наших комплектів даних. — Парріш зробив паузу. — Тобі відоме слово «символон»?

Нола аж підскочила, розплескавши каву по столу.

— Решта ключових слів — так само химерні, — продовжив Парріш. — Піраміда, портал...

— Негайно спускайся до мене, — наказала йому Нола, витираючи стіл. — І прихопи все, що накопав!

— А ці слова для тебе дійсно щось означають?

— Я сказала — негайно!

РОЗДІЛ 89

Кафедральний коледж — елегантна, схожа на замок будівля, розташована поруч із національним собором. За задумом першого керівника єпископальної церкви у Вашинґтоні, коледж проповідників започатковувався для забезпечення безперервної освіти церковників після їхнього висвячення. У наші дні тут пропонують розмаїття освітніх програм з теології, світової юриспруденції, цілительства та духовності.

Поки гелікоптер знову не піднявся над собором, щоб своїм прожектором перетворити ніч на день, Ленґдон і Кетрін кинулися через галявину, відімкнули двері ключем, який дав їм Геловей, і непоміченими прослизнули всередину будівлі. Захекані, вони зупинилися у фойє, аби роздивитися довкола. Відкинувши необхідність вмикати світло, добровільно виказуючи гелікоптеру свою присутність, вони пішли коридором повз низку конференц-залів, аудиторій та зон відпочинку. Інтер'єр коледжу нагадав Ленґдонові неоготичні споруди Йельського університету — захопливі ззовні та дивовижно утилітарні зсередини, бо елегантність було принесено в жертву необхідності витримувати інтенсивний потік відвідувачів.

— Сюди, — сказала Кетрін, кивнувши в дальній куток залу. Вона не мала часу поділитися з Ленґдоном своїм відкриттям стосовно піраміди, але це відкриття вочевидь пришвидшила згадка про Ісака Ньютона. Коли вони бігли через галявину, вона встигла лише сказати, що зможе трансформувати піраміду за допомогою класичної науки. Ленґдон і гадки не мав, що їй для цього потрібно і яким чином вона збиралася трансформувати суцільний шматок граніту чи золота, але після перетворення куба, свідком якого він став, схильний був повірити й у перетворення піраміди.