Втрачений символ

— Так, тридцять три! Тридцять три градуси. За Ньютоновою шкалою температура кипіння води становить тридцять три градуси. Пам'ятаю, колись я спитала брата, чому Ньютон вибрав саме це число. Мені воно здалося вибраним навмання. Кипляча вода — основа основ алхімічних процесів — тож чому він вибрав саме тридцять три? Чому не щось елегантніше? Чому, наприклад, не сто? Пітер пояснив мені тоді, що для містика Ісака Ньютона не існувало числа елегантнішого за тридцять три.

«Все відкривається на тридцяти трьох градусах». Ленґдон зиркнув на чан з водою, а потім — на піраміду.

— Кетрін, ця піраміда складається з суцільного шматка граніту й щирого золота. Невже ти думаєш, що температури кипіння води вистачить для трансформації?

Посмішка на її обличчі засвідчила, що Кетрін знала дещо, чого не знав він. Вона впевненим кроком підійшла до плити, підняла піраміду, увінчану золотим горішнім каменем, і поставила її на сітчастий друшляк. А потім обережно опустила в киплячу воду.

— Погляньмо, що з цього вийде.

А високо над собором пілот із ЦРУ перевів свій гелікоптер у режим автоматичного зависання і почав оглядати периметр будівлі та ділянку навколо. Жодного поруху. Його прилад теплобачення не міг проникнути крізь товсті стіни собору, тому він не знав, що саме робить зараз група всередині, але якщо хтось спробує вислизнути, тепловізор зреагує на це миттєво.

І за хвилину термодатчик запищав. Працюючи за тим самим принципом, що й система домашньої безпеки, детектор зафіксував великий перепад температур. Зазвичай це відбувалося тоді, коли людина рухалася у холодному довкіллі, але те, що з'явилося на моніторі, радше нагадувало температурну хмару, ділянку гарячого повітря, яку несло через галявину. Пілот знайшов джерело тепла: витяжку активної вентиляції в будівлі збоку від кафедрального собору.

«Не варто уваги, — подумав він, бо спостерігав такі перепади дуже часто. — Хтось куховарить або прасує білизну». Пілот уже хотів був відвернутися, але збагнув, що тут щось не так: автомашин на стоянці не видно, не видно й освітлених вікон у будинку.

Він довго вдивлявся у відеомонітор гелікоптера. А потім зв'язався по радіо з керівником групи.

— Сімкінсе, це, можливо, й дрібниця, але...

— Температурний індикатор розжарення! — здогадався Ленґдон. — Винахідливо, нічого не скажеш.

— Класична наука, — мовила Кетрін. — Різні речовини розжарюються за різних температур. Ми називаємо їх температурними маркерами. У науці такі маркери використовуються повсюдно.

Ленґдон поглянув униз, на занурені у воду піраміду та горішній камінь. Вода закипала, над нею клубочилася пара, але професор не відчував якоїсь особливої надії на трансформацію. Він поглянув на годинник — і його серце тьохнуло — 23.45.

— Гадаєш, тут щось почне люмінесціювати від нагрівання?

— Не люмінесціювати, Роберте, а розжарюватися. Існує велика різниця. Розжарення спричинюється нагріванням, і воно трапляється за певної температури. Наприклад, коли виробники загартовують сталеві балки, то роблять на них прозоре сітчасте покриття, яке розжарюється при заданій температурі, аби робітники могли знати, що балки готові. Згадай про перстень-вимірювач настрою. Надінь його на палець — і він мінятиме свій колір залежно від температури тіла.

— Кетрін, цю піраміду виготовили на початку дев'ятнадцятого століття! Я ще можу повірити, що вмілі ремісники були в змозі змайструвати секретні замочки в кам'яному футлярі, але нанести прозоре термальне покриття?! Це неймовірно.

— Навпаки — це дуже легко, — відказала Кетрін, з надією поглянувши на занурену піраміду. — Древні алхіміки увесь час використовували органічні фосфорні сполуки як термомаркери. Китайці виготовляли кольорові феєрверки, і навіть давні єгиптяни... — Кетрін замовкла на півслові, споглядаючи вир води.

— Що таке? — спитав Ленґдон і теж подивився в чан. Але не побачив нічого.

Кетрін нахилилася, зазирнула в чан, а потім зненацька обернулася і побігла через кухню до дверей.

— Ти куди? — гукнув Ленґдон їй услід.

За інерцією проїхавши слизькою кахляною підлогою, Кетрін зупинилася і клацнула вимикачем. Світильники й витяжка враз вимкнулися, і кімната поринула в суцільну темряву й тишу. Ленґдон обернувся до піраміди і крізь пару вп'явся очима в горішній камінь у воді. Коли Кетрін прибігла назад, він аж рота від здивування роззявив.

Точнісінько так, як і передбачала Кетрін, невеличка ділянка золотого горішнього каменя світилася під водою. Вода закипала, і дедалі яскравіше проступали літери.

— Текст! — прошепотіла Кетрін.

Ленґдон ошелешено кивнув. Просто під викарбуваним у горішньому камені написом проявлялися сяючі слова. Здавалося, їх було лише три. Ленґдон іще не міг прочитати їх, проте подумав, що, можливо, вони й справді розкриють їм те, що вони шукали сьогодні. «Піраміда є цілком реальною мапою, — сказав їм Геловей, — і вона вказує на цілком реальне місце».

Коли літери стали ще яскравішими, Кетрін вимкнула газ і вода поволі припинила вирувати. Тепер під її спокійною поверхнею чітко виднівся горішній камінь.

А сяючі слова можна було легко прочитати.

РОЗДІЛ 90